Зі штучною ниркою: скільки насправді коштує життя закарпатцям на гемодіалізі

Коли відмовляють нирки, організм отруюють продукти розпаду, які потрапляють у кров, але не фільтруються і не виводяться назовні. Основна «очисна станція» не працює. Припиняється навіть сечовипускання. 

Життя пацієнтів на останній стадії хронічної ниркової недостатності підтримує гемодіаліз – штучне очищення крові за допомогою спеціального апарату.

Коли пізно пити «Боржомі»

Михайло Баблюк 28 років хворів на цукровий діабет. Минулого року переніс вірусну пневмонію, яка дала ускладнення на нирки, і вони відмовили. Тепер чоловік – інвалід I групи з хронічною нирковою недостатністю і змушений тричі на тиждень їздити з Нижніх Воріт в Ужгород до обласної лікарні, щоб пройти гемодіаліз. Сама процедура безкоштовна. Однак, за словами пана Михайла, лише на проїзд, попри 50% знижку за пільгою, на місяць іде 1,5-2 тисячі гривень. Якщо купувати всі ліки, вказані у виписці, то потрібно ще 8-9 тисяч гривень щомісяця. Лише один препарат, який підвищує рівень заліза, вартує півтори тисячі гривень за п’ять ампул, а ін’єкції потрібно робити щонайменше через день. При цьому пенсія пана Михайла – 1754 гривні. 

Чоловік переконує – проїзд і лікування йому повинна компенсувати громада. Проте у Нижньоворітській ОТГ не розроблена програма допомоги хворим з хронічною нирковою недостатністю. Хворий звертався до місцевої влади, та чув незмінну відповідь – немає коштів. Тоді як, наприклад, у сусідній Жденіївській громаді така програма існує, і хворі на гемодіалізі отримують компенсації.

Іван Грига, голова Нижньоворітської громади, підтверджує: подібна програма мала б бути, однак громада не забезпечена коштами. 

«Який сенс створювати програму, під яку немає коштів?» – запитує він.

Голова громади стверджує, що з фінансами настільки скрутно, що навіть апарат сільської ради отримає заробітну плату хіба що у грудні. При цьому, розповідає Грига, Баблюк нещодавно отримав допомогу 3 тисячі гривень за програмою «Турбота». Громада також звернулася до обласних депутатів, щоб, можливо, дістати фінансування з області.

Населення Нижньоворітської громади – 11 тисяч людей, серед них багато кому потрібна підтримка –  хворі, сім’ї загиблих і травмованих у АТО. Доводиться обирати, на що спрямовувати кошти. Гемодіалізу, каже голова, потребує всього четверо осіб. 

На запитання, чому громада опинилась у такому становищі, відповідає: не платять податки. Економічний розвиток залишає бажати кращого: 

«А де ви бачили на Закарпатті високу економічну активність? Хіба що в Мукачеві, де є якісь заводи. У всьому світі гірські райони підтримують», – стверджує Грига.

Директор департаменту охорони здоров’я Закарпатської ОДА Анатолій Пшеничний розповідає: частина ліків для хворих з хронічною нирковою недостатністю, яким потрібен гемодіаліз, забезпечується державною програмою. Решту може компенсувати ТГ або район. У одних громадах компенсують 50% вартості ліків, інші взагалі дають їх безкоштовно. Проте існування подібних програм залежить від наявності коштів у тій чи іншій громаді, а також добропорядності і чесності місцевої влади.

За безкоштовне платять… всі?

Згідно з державною програмою медичних гарантій, лікування методом гемодіалізу є безкоштовним. Національна служба здоров’я України законтрактувала на цю послугу 109 медичних закладів, з них 7 приватних. Отримавши направлення лікаря-нефролога, пацієнт може сам обрати заклад, у якому йому зручніше проходити лікування. Пакет безоплатних медичних послуг, незалежно від форми власності закладу, включає у себе:

• Первинний огляд та подальше спостереження
• Контроль ефективності діалізного лікування
• Проведення процедури гемодіалізу із забезпеченням всіма необхідними лікарськими засобами, медичними виробами та витратними матеріалами
• Лабораторні дослідження
• Запобігання інфекційним ускладненням та тромбозу
• Медикаментозне лікування анемії

Втім, пан Михайло розказує, що препарат для підвищення заліза, а також витратні матеріали – шприци, бинти, пластирі – змушений купувати самостійно. Така ситуація, коли пацієнт оплачує, принаймні частково, офіційно безкоштовне лікування, на жаль, стосується дуже різних категорій пацієнтів та багатьох медзакладів. Хворі на ниркову недостатність скаржаться на це у соцмережах під дописами Національної служби здоров’я про гемодіаліз:

В Україні постійно зростає кількість хворих, які потребують гемодіалізу, і 90% таких пацієнтів – молодші за 64 роки. У групі ризику не тільки ті, хто має патології та запалення нирок (хронічний гломерулонефрит, пієлонефрит), а й навіть діабет та артеріальну гіпертензію. 

Лікарі нагадують: гемодіаліз є замісною терапією. Людина повністю залежна від цією процедури. Але відмовитися від неї можна тільки після пересадки нирки, яку провести ще більш нереально – навіть за наявності спорідненого донора потрібно сплатити за операцію 100 тисяч гривень, а стоячи в черзі на донорський орган, можна не дочекатися. Для більшості людей, у яких відмовили нирки, діаліз – це пожиттєво.

Ще кілька років тому пацієнти стояли у черзі на отримання гемодіалізу. У ході медичної реформи мережа закладів, де його надають, розширюється, у різних містах та регіонах почали відкриватися нові відділення, а пацієнт перестав бути прив’язаним до одного закладу. На Закарпатті контракт з НСЗУ на лікування методом гемодіалізу поки має тільки одна установа – Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака. Та на її базі сателітні центри діалізу діють у Мукачеві, Хусті, Виноградові, Сваляві, Тячеві, Рахові та Міжгір’ї.

Тим не менш, мізерної пенсії з інвалідності, яку отримують пацієнти з останньою стадією ниркової недостатності, вистачає по суті на купівлю лише одного дороговартісного препарату з переліку тих, яких вони потребують. У таких хворих змінюються показники крові та імунітет, часто є супутні патології. Державні програми не покривають всі витрати, та й частина безкоштовних послуг не є такими через корупційну складову. Так само не всі громади мають кошти, щоб надавати підтримку пацієнтам з хронічною нирковою недостатністю. І заручники «штучної нирки», хоча вже не повністю прив’язані до місця проведення процедури, лишаються заручниками свого місця проживання.

підготувала Христина Шепа,

для ПЕРШИЙ.com.ua