Мукачівський дядько і будинок на вулиці Льва Толстого: як малий Володимир Висоцький проводив літні канікули на Закарпатті

Народився і помер у Москві. Цей факт про Володимира Висоцького легко дізнатися з відкритих джерел. Однак менш відомо, що у шкільні роки майбутній поет, співак і актор неодноразово приїжджав у Закарпатську область, зокрема до Мукачева. То чого шукав москвич на Закарпатті?

Історію перебування Володимира Висоцького у нашому краї досліджував відомий закарпатський письменник та журналіст Мирослав Дочинець, який написав на цю тему статтю «Закарпатські сліди Висоцького». Автор матеріалу стверджує, що великий пісняр відвідував наш край сім разів. Це набагато частіше, ніж міг би повертатися на Закарпаття рядовий турист. Висоцький бував на «крайньому заході» СРСР не лише на відпочинку, але й на зйомках.

Закарпатська рідня

В Мукачеві є дім, який пам’ятає перші дитячі відвідини Висоцького. Це будинок №29 по вулиці Льва Толстого. 

Меморіальна дошка на стіні сповіщає, що у цьому будинку з 1951 по 1956 роки майже кожне літо проживав Володя Висоцький.

Збереглася світлина 1951 року, на якій Висоцький знятий в Мукачеві з дідом Володимиром Семеновичем, двоюрідним братом Сашею і маленьким сином діда Володею. Майбутній поет народився у січні 1938-го, тож на цьому знімку йому 13. Тут він найстарший і найвищий з дітей – обидва інші хлопчики виглядають явно молодшими за цей вік.

Звісна річ, що в Мукачеві Володя Висоцький бував не просто так. Він мав тут близьких родичів. У своїй розвідці Мирослав Дочинець розказує, що в місті над Латорицею мешкав його найкращий друг серед усієї рідні – Олексій Висоцький, або просто дядя Льоша. На Закарпатті старший Висоцький був людиною заїжджою – офіцер, кавалер бойових орденів, інвалід війни, який після завершення Другої світової осів у Мукачеві, у новоприєднаній області СРСР. Утім, розповідають, що Олексій Висоцький не був якимось неотесаним солдатом – колишній комбриг захоплювався мистецтвом, мріяв стати письменником, і швидко влився у місцеве товариство, до того ж у найвишуканіше. У його саду вечорами збиралися музиканти і художники. Неподалік мешкав брат Адальберта Ерделі, та й сам відомий закарпатський живописець бував у офіцера і навіть написав портрет його дружини, тітки Володі Висоцького. Офіцерська сім’я мала обширну колекцію картин – у місцевого єврея навіть вдалося купити роботи Айвазовського, автентичність яких потім підтвердилася. У такому оточенні і проходили закарпатські канікули московського хлопчика.

До слова, це дуже контрастувало з тим, що відбувалося у нього вдома. Батьки були розлучені, дитиною мало хто займався. Ось яке становище Висоцький описував у «Баладі про дитинство»:

«Там за стеной, за стеночкою

За перегородочкой

Соседушка с соседочкою

Баловались водочкой

Все жили вровень, скромно так

Система коридорная

На тридцать восемь комнаток

Всего одна уборная»

Вочевидь, у дяді Льоші Володя бачив зовсім іншу, говорячи тогочасними термінами, буржуазну реальність. Але у тому віці, коли він вперше приїжджав до Мукачева, його ще цікавили дитячі ігри, а не поетичні пошуки і осмислення життя.

Леґінь на весь варош

Мирослав Дочинець записав спогади однієї з товаришок Висоцького по дитячих іграх, Марії Чейпеш: 

«Своєю появою Володя одразу приніс у наш гурт невтримну веселість, нові ігри й розваги, які вигадував без кінця. Емоційність хлюпала з нього фонтаном.

Мої батьки тримали двох кіз, і діти дяді Льоші ходили пити молоко. Змушували себе через силу, ми з братом теж комизилися і частенько просили Володю випити наші порції, що він охоче робив. Ще й смішив нас при цьому. Хлопчиком ріс міцним, але не пригадую, щоб когось він образив чи побив. Малеча ліпилася до нього, радо слухала й піддавалася на його веселі авантюри».

Найкращими товаришами Володі Висоцького в Мукачеві були двоюрідні брат і сестра Сашко та Ірена, а також сусідські діти, Марійка й Ігор Чейпеші та Єва Шіпош. 

Дорослі нерідко сварили хлопчака:

«Пригадую, якось він зачепив велосипедом жінку на вулиці і не вибачився, поїхав далі. Я схопив його за вухо, став читати нотацію. А він усміхнувся приязно й каже: "Дядя Шандор, для чого вам псувати собі нерви зі мною? Я йду доповім про свою вину дяді Льоші. Хай він розбирається – я ж його племінник". І пішов. Натуру мав Володя заводія, завжди верховодив серед вуличних хлопчаків», – згадував Олександр Єргалкін, військовий, знайомий Володиного дядька.

«Мені згадується випадок – своєрідний "акторський дебют" Володі, – писала його двоюрідна сестра Ірена Висоцька. – Літо 1951 року. Дорослі кудись відлучаються з дому, а повернувшись, застають таку картину. Повна дітей світлиця, запнуті вікна. Горять лише кілька тьмяних світильників, музика, у центрі кімнати дає імпровізовану виставу Володя: танці, пародійні перекривляння дорослих і улюблена його пісня про рудого хлопця. Глядачі й актор були настільки захоплені, що не одразу помітили прихід "незапрошених" на дійство. Володя смиренно підійшов до моєї мами і нахилився для покарання. Він завжди так чинив після якоїсь провини, щоб полегшити мамі роботу - в неї була тільки одна рука». 

«Замок на горі – вище один Бог»

У 1956 році Олексій Висоцький переїхав до Москви, де став журналістом, писав книжки про війну, знімав документальні фільми. З того часу Володя Висоцький більше не проводив канікули на Закарпатті. Але життя повертало його сюди знову – вже як актора. У 1960 році під Ужгородом знімався фільм «Кар'єра Діми Горіна», у якому Висоцький зіграв монтажника Софрона. Це була його друга роль у кіно. В 1974 року Висоцький грав у югославсько-радянському фільмі «Єдина дорога». Югославську натуру знімали на Закарпатті, і кіногрупу поселили в Ужгороді.

«Коректний, стриманий, небагатослівний. Свою роботу виконував точно, оперативно, без дублів. Скаржився на жахливу зайнятість. Однак не відмовив у експромт-концерті для ужгородської богеми на приватній квартирі біля ринку», – писав Мирослав Дочинець про Висоцького-актора.

Востаннє, як стверджує Дочинець, Володимир Висоцький приїжджав на Закарпаття з дядьком, тіткою і дружинами композитора С. Прокоф’єва та журналіста-міжнародника О. Каверзнєва. Вони ночували у Олександра Єргалкіна. Пригадують, що Володя був тоді сумний і замислений. Єргалкін подарував йому один з мукачівських пейзажів власної роботи. 

Картину згодом забрала до себе Марина Владі. Ця жінка намагалася витягнути Висоцького з наркотичної залежності, в якій він застряг у останні роки життя, намагаючись лікуватися морфієм від алкогольних зривів. Але 25 липня 1980 року його серце не витримало. 

А за рік до смерті Висоцький обговорював з режисером Лесем Танюком постановку п’єси «Махагонія» за Брехтом. Постановка не реалізувалася, але режисер запам’ятав творчі пропозиції актора: 

«Що, якщо не помийна яма, а старовинний замок? Як в Мукачеві… Я туди пацаном їздив. До родичів. Відпочивали на Латориці. Краса – не намалюєш. Замок на горі, в небесах, вище – один Бог».

підготувала Христина Шепа,

для ПЕРШИЙ.com.ua