Закарпатські гастролі Ференца Ліста: чи бував видатний композитор у Великих Лазах та чи вінчався з коханою в Ужгороді?

210 років тому, 22 жовтня 1811 р. у сім’ї музиканта-любителя Адама Ліста, який служив у вельможного князя Естергазі, народився син. При хрещенні ім’я хлопчика записали як Franciscus, угорці називали його Ференц, німці й австрійці – Франц. Йому судилося стати найвіртуознішим піаністом XIX століття.

Дитя імперії

Крихітне поселення, де народився Ференц Ліст, нині лежить на східному кордоні Австрії і називається Райдінг. Але два сторіччя тому це селище було частиною королівства Угорщина (у межах Австрійської імперії) та власністю князів Естергазі і носило назву Доборьян. Отож і австрійці, і угорці мають право вважати Ференца Ліста «своїм». 

Ліст писав «Угорські рапсодії», тому що мова музики універсальна, проте у його сім’ї розмовляли німецькою, і  угорською мовою музикант володів погано та надавав перевагу німецькому варіанту свого імені – Франц.

Перші уроки музики майбутньому композитору давав батько, який і сам складав музику, присвячуючи, як було тоді прийнято, свої твори Естергазі. Ще перед народженням сина, мешкаючи у головному маєтку князя, Ліст-старший грав у оркестрі.

Маленький Ференц навчився також грі на органі у церкві, а вже у 8-9 років почав виступати з концертами на роялі у будинках вельмож. У десятирічному віці батько відправив Ференца на навчання до Відня, де хлопчик опановував фортепіано під керівництвом Карла Черні, а його наставником у композиції був сумно відомий Антоніо Сальєрі. Потім Ліст хотів продовжити освіту у Паризькій консерваторії, однак туди його не прийняли. Завадив не брак таланту, а іноземне походження – за чинними на той момент правилами навчатися у закладі мали право лише французи. Ну й нехай – згодом віртуозна гра Ференца Ліста підкорила і Париж, і Лондон, і решту блискучих західноєвропейських столиць, а також Київ, і, подейкують, Ужгород та навіть Великі Лази. Наскільки це ймовірно?

Скрипка і фортепіано

Музикантів, рівних Лісту за талантом, природа народила мало. Одним з колег, з яким його пов’язували товариські стосунки, був скрипаль Нандор (Фердинанд) Плотені, котрий грав першу скрипку в Угорському національному театрі і вважався одним з найкращих скрипалів тогочасної Європи. Маєток Плотені досі зберігся у Великих Лазах, звідки і був родом Нандор. З Лістом Плотені познайомився у 1864 році в Римі, коли Нандор був ще учнем відомого угорського скрипаля Еде Ремені. 

Через багато років, коли Плотені братиме шлюб з англійською аристократкою Євгенією МакАлістер, він покличе Ференца Ліста за свідка. Запрошення той прийме, але на весілля, яке гуляли під Парижем, не приїде. Напевно, вже не до гулянок було немолодому чоловікові, до того ж членові релігійного ордену.

Переказують, що вже після того, як Плотені звив у рідному селі затишне сімейне кубельце, Ліст відвідував його новий маєток, і неперевершені фортепіанні мелодії, які лилися вечорами з вікон, зачаровували місцевих. Однак факти свідчать, що цю історію слід розвінчати як міф: Ференц Ліст помер у 1886 році, а маєток Плотені у Великих Лазах добудували тільки у 1896-му. Щоправда, однозначно стверджувати, що Ліст ніколи у цю місцевість не приїздив, не можна – він міг бувати в Лазах у батьків Нандора Плотені. Проте аж ніяк не в пишному маєтку, котрий звели вже по смерті Ліста. Після смерті у гості не їздять. Зазвичай. Якщо і переміщуються, то хіба для перепоховання. 

У одному зі своїх інтерв’ю Плотені згадував лише про дві зустрічі з Лістом і лист до Ремені, у якому Ліст хвалив успіхи Нандора. Що приймав композитора удома, скрипаль не зізнавався. Або зі скромності, або тому, що такого не було. Але що Ференц Ліст був знайомий із закарпатцем Нандором Плотені – це правда.

Київське кохання композитора

Достеменно відомо і те, що у 1847 році гастролі привели Ференца Ліста до Києва, де він познайомився з княгинею Кароліною Вітгенштейн, уродженою Івановською. По материнській лінії Кароліна походила з польської аристократичної родини, а її батько був багатим київським землевласником. У 17 років дівчину з розрахунку видали за князя Миколу Вітгенштейна. Чоловік отримав солідне придане, дружина – титул, але почуттям у цьому «вдалому» шлюбі місця не було. Після народження доньки князь, залишивши Кароліну з дитиною у Києві, відправився промотувати жінчине придане у Петербург.

Одного дня Кароліна, яка з чуток знала про талант піаніста і композитора Ференца Ліста, прийшла на його благодійний концерт, організований для допомоги дітям-сиротам. За недорогий квиток княгиня заплатила сто рублів. Музикант висловив аристократці захоплення такою щедрістю. Вони познайомилися і безтямно закохалися одне в одного. Продовжуючи гастролі, Ліст писав Кароліні:

«Я божеволію, як Ромео, якщо, звичайно, це можна назвати божевіллям. Писати для вас, любити вас ... Я вірю в любов до вас і з вами, завдяки саме вам. Без любові мені вже не потрібні ні небо, ні земля. Давайте ж будемо любити одне одного, моя єдина».

Тричі геніальний піаніст приїздив у Воронинці, в улюблений маєток княгині Вітгенштайн. Тут він написав кілька п’єс. Врешті у 1948-му Кароліна наважилася на відчайдушний вчинок: забравши доньку, вона втекла до коханого у німецьке місто Ваймар.

Із цим пов’язана іще одна легенда про Ліста і Закарпаття: переказують, що дорогою у Ваймар Кароліна і Ференц заїхали до Ужгорода, де Ліст зіграв концерт у греко-католицькому кафедральному соборі. Так він познайомився з настоятелем храму, який тієї ж ночі нібито таємно обвінчав Ліста і княгиню Вітгенштайн. У цій легенді не сходиться все, починаючи з того, що Кароліна перебувала у церковному шлюбі, тому вінчати її з іншим чоловіком жоден священник не мав права. А якби і зробив це (наприклад, будучи обманутим), другий шлюб все одно б не визнавався дійсним. Більш того, навіть якби цієї перепони не було, греко-католицький священник не мав юрисдикції на те, щоб уділяти шлюб двом римо-католикам, і тому було б взагалі дивно, якби вони до нього звернулися.

Насправді офіційно розлучитися з Миколою Вітгенштейном Кароліні з великими труднощами вдалося більш ніж через 10 років після втечі. Перш, ніж поїхати у Ваймар, вона просила дозвіл на розлучення у російського імператора Миколи І, але отримала відмову. Оселившись у Німеччині, княгиня почала клопотатися про уневажнення першого шлюбу у Папи Римського. В цей час російський імператор вимагав, щоб Кароліна повернула доньку чоловікові, а коли жінка відмовилася, її позбавили титулу.

Зрештою, у 1861 році формальності у Ватикані вдалося залагодити. Пара вирішила обвінчатися 22 жовтня, у день 50-річчя Ліста, і не де-небудь, а в Римі. Однак незадовго до дня церемонії, коли закохані вже приїхали до вічного міста і все було готове до весілля, їх сповістили, що справу про розлучення потрібно переглянути. Цього удару Кароліна вже не витримала. Вона сприйняла нові перешкоди як волю Божу і відмовилася від думки про одруження з Лістом. Навіть коли у 1864 році Микола Вітгенштейн помер, Кароліну більше не цікавило, що тепер вже ніщо не завадить її новому шлюбу. Вона оселилася окремо від Ліста, постановивши жити відповідно до настанов католицької віри, і почала писати твори на релігійну тематику. 

Через рік після смерті Вітгенштейна Ліст, який міг би нарешті одружитися з любов’ю свого життя, натомість вступив у орден францисканців третього чину, а згодом отримав від Папи титул почесного каноніка. Їхні стосунки з Кароліною залишилися платонічними – вони обмінювалися листами. 

У своєму заповіті Ліст написав:

«Всім, що я зробив… я зобов’язаний жінці, яку прагнув назвати своєю дружиною… Вона – джерело всіх моїх радощів і цілителька моїх страждань».

Гість, якого не було?

Прямих свідчень про перебування Ліста на Закарпатті не залишилося. Втім, в Ужгороді є його мініскульптурка. 

А на фасаді палацу Плотені композитору встановлена меморіальна дошка, і там же на честь 200-річчя від народження Ференца Ліста відкрили його погруддя. Напис на дошці стверджує, що Ліст «був дорогим гостем» у маєтку в селі Великі Лази.

Напевно, у гості можна приходити не тільки фізично. Якщо у цьому маєтку жила людина, яка знала Ференца Ліста особисто, і хоч хтось у цих стінах грав його твори – можна вважати, що у якомусь сенсі Ліст там був. Бо нині нам тільки це й залишилося – пам’ять про великого піаніста та композитора і його музика.

підготувала Христина Шепа,

для ПЕРШИЙ.com.ua