Як бились за Закарпаття: у 1939 році Росвигівський бій мало не переріс у війну між Чехословаччиною і Угорщиною (ФОТО)

Сусідні держави не могли як слід поділити територію нинішнього Закарпаття між собою, що призводило до конфліктів.

Хоча після розпаду Австро-Угорщини ці землі відійшли до Чехословаччини, Угорщина не полишала спроб забрати їх собі. Росвигівський бій, який точився 5-7 січня 1939 року, замало не почав війну між двома «молодими» державами. 

Кури угорські, когут чеський 

Після підписання у вересні 1938 року Мюнхенської угоди, за якою Судетська область перейшла від Чехословаччини до Німеччини, у чехословацькому уряді настала криза. Була надана автономія Словаччині і Підкарпатській Русі. Також за тою самою Мюнхенською угодою, яку чехи прозвали «зрадою», Чехословаччина зобов’язувалася задовольнити територіальні претензії Угорщини та Польщі.

Сусіди розгорнули на теренах чехословацької Підкарпатської Русі справжню «гібридну війну», переправляючи через кордон озброєні групи для здійснення диверсій і саботажу. Зокрема, угорці організували диверсійні групи «Собот чопоток» і «Рондьош гарда», які з жовтня 1938 року тривожили чехословацьких прикордонників та місцеве населення на півдні краю. Диверсанти підривали лінії електропередач та зв’язку, мости, стріляли у солдатів, жандармів і службовців. 

2 листопада 1938 року в Бельведерському палаці у Відні скликали арбітраж за участі представників Німеччини та Італії, які прийняли рішення включити території з найбільшими містами Підкарпатської Русі (Ужгородом, Мукачевом і Береговим) до складу Угорщини.

Після Віденського арбітражу нашвидкоруч і хаотично була проведена демаркаційна лінія. Запровадження нових кордонів не обійшлося без курйозів. Ужгородський історик Олександр Пагіря переповідає враження британського журналіста Майкла Вінча, який побував у околицях Мукачева на початку 1939 року та описував, як кордон провели просто через подвір’я місцевого селянина, після чого його кури стали угорськими, а когут – чеським. Хоча Мукачево цілком перейшло до Угорщини, забрати туди мешканців, які вже відійшли з цього світу, забули, лишивши міський цвинтар Чехословаччині. Новий поділ розірвав у краї всі зв’язки, які тільки можна було розірвати.

Угорщина і Чехословаччина робили спроби більш-менш цивілізовано врегулювати питання розмежування і навіть скликали спільну комісію, яка порекомендувала провести кордон по Латориці. Проте угорська сторона відмовилася, вважаючи Росвигово частиною своєї території.

Взимку 1939 року мукачівці почувалися скрутно. Через кілька місяців після Віденського арбітражу населення міста скоротилося на 10 тисяч людей. З торгово-економічного центру Мукачево перетворилося на слабке прикордонне містечко, яке через розрив залізничного і дорожнього сполучення опинилося відрізаним від основних ринків збуту та джерел постачання. У холодні місяці в місті відчувався дефіцит основного палива – деревини, яку раніше постачали гірські райони. З димарів не йшов дим. Ціни на дрова підскочили майже вчетверо, і навіть громадські заклади закривалися, не маючи, чим опалювати приміщення.

Кордон по-росвигівськи

Росвигово на той час було селом, яке прилягало до Мукачева. Формально частиною міста воно стало тільки у 1944 році, але фактично було нею набагато раніше. Майкл Вінч описував, що передмістя складалося з невеликих котеджів та кількох магазинчиків. Жителі цих котеджів були дрібними урядовими чиновниками та службовцями на підприємствах, магазини – філіями. Після нового розмежування люди виявилися відрізаними від роботи, дочірні установи – від материнських. Кордоном слугував залізничний переїзд зі шлагбаумом на південній околиці передмістя. Цей кордон і став епіцентром збройного конфлікту, який почався у ніч з 5 на 6 січня 1939 року. 

За чехословацькою версією, о 3:55 ночі угорці обстріляли жандармський патруль, який ніс службу біля Росвигова; у результаті був поранений сержант жандармерії. Підрозділ мілітаризованої прикордонної охорони оперативно відкрив вогонь у відповідь, і зав’язалася перестрілка. До чехів прибуло підкріплення – дві роти першого батальйону 36 піхотного полку, чота прикордонників і три бронемашини. Під покровом ночі Росвигово почали «зачищувати». Переслідуючи нападників, чехи перетнули демаркаційну лінію і впродовж трьох годин відтіснили супротивників за Латорицю, повністю зайнявши Росвигово. Потім вони отримали наказ відступити.

За іншою версією, операція з захоплення Росвигова була спланованою. Місцеві чехословацькі командири таємно від командування дивізії розробили цей план у відповідь на постійні провокації з боку угорців. Ініціатива провести «відплатну акцію» належала надпоручику Ярославу Ржізі. Чехи збиралися зайняти правий берег Латориці та вибити угорців з передмістя Мукачева, яке згідно з Віденським арбітражем мало належати Чехословаччині. Ще ввечері 5 січня до чесько-угорського кордону почали стягувати військові сили. Вночі угорську прикордонну охорону напоїли вином, після чого чехословацькі війська без опору увійшли у Росвигово. Перестрілка зав’язалася, коли чехи дійщли до місцевої школи, де розміщувалась угорська прикордонна застава – там полягли перші жертви.

О 5:45 чехи (за їхньою версією, задля прикриття відступу і почувши, що до угорців йде підкріплення) підключили артилерію. Дві 100-міліметрові гаубиці, дислоковані у Чинадієві, випустили по Мукачеву і околицям 37 снарядів, які, зокрема, пробили дірку у Росвигівському мості, пошкодили готель «Чіллаг», ратушу, одну зі шкіл, театр і підгорянські цегляні заводи. 

Серед населення почалася паніка. Угорська артилерія у відповідь обстріляла чеський спостережений пункт. О 7:35 ранку чехословацькі війська відійшли назад за демаркаційну лінію.

Неможливо поділити

Втім, на цьому конфлікт не вичерпався. Інцидент у Росвигові призвів до перестрілок між угорськими і чехословацькими військовими далеко навколо Мукачева – у Ключарках, Чомонині, Страбичові, Підмонастирі. 6 січня о 9 годині угорці захопили Мукачівський монастир, де були розташовані чехословацькі позиції. Їм вдалося відтіснити чехів до передгір’я, проте вже через годину чехи пішли у контратаку і відбили обитель. Село Підмонастир ходило з рук в руки декілька разів.

Протистояння в основному стихло до 16 години, коли зв’язковим офіцерам вдалося досягти домовленості. Проте окремі постріли чулися аж до ранку 7 січня. Під їхній акомпанемент жителі Мукачева зустрічали Різдво 1939 року.

У Росвигівському бою чехословацька сторона втратила двох (за іншою версією – п’ятьох) загиблих, трьох поранених, п’ятьох полонених і один броньований автомобіль, який, застрягнувши у канаві, потрапив як трофей до угорців. Ще один броньовик пошкодили зв’язкою ручних гранат, а його командира поранили. 

З угорського боку втрати становили 19 загиблих, 23 поранених і 4 полонених. Офіційно угорці визнали загибель 4 офіцерів і 5 солдатів, але свідки військових похоронів у Мукачеві стверджували, що жертв було значно більше. 

Інцидент набув значного міжнародного резонансу. Про нього писала іноземна преса аж по той бік океану, зокрема американська газета «Daily Herald». Вона оприлюднила угорську версію інциденту в Росвигові, яка називала метою атаки чеських військ і «нерегулярних українських підрозділів» захоплення Мукачева. Угорський уряд направив до Праги протест, а також підозрював керівництво Підкарпатської Русі у сприянні нападу на Угорщину. Чехи стояли на тому, що їх спровокували угорці.

8 січня 1939 року угорці провели акцію у відповідь, перейшовши демаркаційну лінію у селі Довге Поле і цілу ніч обстрілюючи чехословацьких прикордонників. 10-11 січня мали місце ще декілька нападів в околицях Ужгорода – у Баранинцях, Барвінкоші, Великих Лазах, Доманинцях.

Для врегулювання ситуації створили спільну угорсько-чехословацьку військову комісію. Переговори велися і на найвищому рівні між Будапештом і Прагою. Щодо подій 5-6 січня, сторони так і не відмовилися від взаємних звинувачень у провокації. 10 січня обміняли полонених та загиблих. Чехословацька сторона погодилася очистити нейтральну зону шириною 1,5 км на північ від Мукачева від військ. Озброєним цивільним особам також було заборонено перебувати у цій місцевості. Угорська сторона продовжувала контролювати Росвигово, але погодилася не розміщувати військових підрозділів, крім прикордонної охорони. Чехословацьке командування заборонило військовим переходити демаркаційну лінію навіть у випадку ворожого нападу та використовувати артилерію і авіацію за лінією розмежування. У свою чергу, угорці скасували диверсійні акції «Собот Чопоток» на чехословацькій території.

Проте стабільність у регіон це не повернуло. Напади озброєних груп і перестрілки продовжувалися до кінця лютого 1939 року. А в середині березня 1939 року угорські війська окупували Карпатську Україну.