Виплата дитячих: допомога чи бізнес

З іншого боку, сім’ї з середнім достатком скаржаться, що державної допомоги у 860 гривень не вистачає навіть на підгузки. Дитині на кашку Верховна Рада України у жовтні 2019 року схвалила постанову № 2000-П «Про висновки і пропозиції до Закону України про Державний бюджет на 2020 рік», у якій пропонується опрацювати питання щодо встановлення нових розмірів допомоги при народженні дитини: Для першої дитини — 100 000 грн. (одноразово виплачується 25000 грн., потім по 2083 грн. щомісяця) Для другої дитини — 200 000 грн.  (50000 грн. одноразово, потім по 4166 грн. щомісяця) Для третьої дитини — 400 000 грн. (одразу виплачується 100 000 грн., потім по 8333 грн. щомісяця) Зрештою, доки питання опрацьовуватимуть, допомога залишатиметься на старому рівні: 41 280 гривень,  яких 10 320 виплачується разово, а решта надходить  протягом  наступних  36  місяців рівними частинами (860 грн. у місяць). Сума виплат наразі не прив’язана до кількості дітей у родині. З 1 січня 2020 року підвищився розміри державної допомоги для підтримки сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. «З метою підтримки дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в патронатних, прийомних сім’ях, у дитячих будинках сімейного типу, з 1 січня 2020 року підвищені розміри державної соціальної допомоги із 2 до 2,5 прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку, а для дітей з інвалідністю – з 2 до 3,5 прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку. Збільшується і розмір грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам: із 70% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку за кожну дитину-вихованця та кожну прийомну дитину до 100% прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожну дитину-вихованця та кожну прийомну дитину», – розповіла на своїй сторінці у соцмережі міністерка соціальної політики України Юлія Соколовська. Максимальний розмір допомоги на дітей одиноким матерям у 2020 р. також повинен зрости: Для дітей віком до 6 років - із 1779 грн. до 1921 грн. Для дітей віком від 6 до 18 років - із 2218 грн. до 2395 грн. Для дітей віком від 18 до 23 років, які навчаються - із 2102 грн. до 2270 грн. «Не допомога, а сміх» Підвищення виплат, зокрема при народженні маляти, уже давно на часі: молоді матері бідкаються, що державної допомоги у 860 гривень на місяць не вистачає навіть на памперси, а якщо немовля на штучному вигодовуванні, то соцвиплати стають невидимою і невідчутною краплиною у морі витрат. Сукупний розмір допомоги при народженні дитини не змінювався з 1 липня 2014 року. Усі ці роки ціни зростали, а фіксовані виплати з’їдала інфляція, доки вони не почали здаватися геть мізерними. Батьки стверджують: на практиці теперішню місячну допомогу сім’я з немовлям «розтринькує» за кілька днів. Упаковка підгузків вартує близько 350 гривень, баночка якісної молочної суміші коштує 235 гривень. Анжеліка, мама тримісячного синочка-первістка, каже, що все це на місяць обходиться майже у 2 тисячі гривень. Виходить, розмір, до якого треба підвищити держдопомогу, розрахували правильно? Поза тим, малюкові потрібні не лише суміші і підгузки, але й одяг, ліки, посуд, косметичні засоби, іграшки… «Ціни на дитячі товари завищені. Настільки маленька річ не може коштувати так дорого, – скаржиться 25-річна Оксана, мама трирічної донечки. – Щоб завести дитину, потрібно мати дуже м’яку фінансову “подушку”». Матусі викручуються, як можуть: затоварюються у комісійних і на секонд-хендах, обмінюються дитячими речами через тематичні групи у соцмережах. Приміром, у Мукачеві зимовий комбінезон для малюка в комісійному магазині можна придбати за 200-300 гривень, тоді як новий потягне на 1000 гривень. Багато важить і підтримка родичів та друзів, які рідко навідуються з порожніми руками у домівку, де є немовля. Минулоріч висували пропозицію змінити механізм надання державної допомоги на дітей і нараховувати її не усім без винятку родинам, а тільки тим, чий середньомісячний дохід на особу не перевищував 15% від розміру виплат. При чинному розмірі соцдопомоги це склало би близько 6 тис. гривень. Реакція суспільства не забарилася: люди наполягали на тому, що виплати потрібні усім, а якраз найбільш потребуючі витрачають ці кошти зовсім не за призначенням. Прислухавшись до голосу народу, ініціативу відкинули. Хоча ніхто не протестує проти того, аби держава хоча б трохи дбала про їхніх дітей, є й такі, хто невдоволений запланованим підвищенням соцвиплат. Вони побоюються, що від цього виграють ті, для кого «дитячі» є основним джерелом прибутку, зросте чисельність певних національних меншин, а біля банкоматів шикуватимуться іще довші черги з жінок у довгих збористих спідницях. Цитувати такі випади не хочеться, тим паче що їхні автори часто забувають про найважливіше: їхнім дітям теж платитимуть більше. Якщо, звісно, вони у них будуть. Анклав «третього світу» Про те, як цілі родини ромів живуть на дитячі гроші, неодноразово розповідали як закарпатські, так і інші українські ЗМІ. Заради справедливості варто відзначити, що малозабезпечені багатодітні сім’ї – феномен, ніяк не прив’язаний до національності. Запитайте, скільки дітей мали ваші прабабусі, і почуєте: 5, 6, 10, 12. Роми зберігають модель відносин між статями, яка вже віджила своє у їхніх найближчих «цивілізованих» сусідів, але ще побутує у країнах так званого «третього світу»: ранні шлюби і нерегульоване дітонародження. Дівчата виходять заміж у 12-13 років, хлопці одружуються у 13-14. Вагітність у 16 – це норма, а незаміжню дівчину у такому віці вважають уже «старою дівою». Часом буває, що у родині одночасно ходять при надії мама, бабуся і онучка. На початку 2000-х, коли запровадили значні матеріальні виплати за народження дітей, роми цим скористалися. Адже значна частина їхньої громади існувала на межі бідності, а тут держава зобов’язалася платити за кожного новонародженого. У найубогіших з’явилося джерело постійного доходу. Але умови життя дітей, яких виховували такі сім’ї, від цього не покращилися: вони ходили брудні, обідрані і недоглянуті. Що може дістатися малечі, коли допомога йде на прожиток батькам, які ніде не працюють? Подейкують, що левова частина виплат перепадає навіть не їм, а особам, які стоять вище за ієрархією. Останні, за деякими свідченнями, достатньо обізнані і до тонкощів вивчили способи взяти від держави усе, що вона спроможна дати. Ромські весілля проходять повз РАЦСи, і де-факто заміжніх жінок закон зараховує до матерів-одиначок, за що їм призначають додаткову матеріальну допомогу. Якщо їх позбавляють батьківських прав, хтось із родичів оформлює опіку і може отримувати виплати у розмірі двох прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, доки підопічному не виповниться 18 – або до того, як він не народить власне потомство. Малозабезпечені і багатодітні сім’ї отримують соціальні виплати і користуються рядом пільг. Внесок у сімейний бюджет роблять навіть діти з інвалідністю, на яких держава також виплачує допомогу. Багатьох обурює факт існування прошарку населення, який живе на соціальні кошти, у той час як інші працюють. Але чому вони самі не переходять на такі схеми, якщо малозабезпеченість і багатодітність – це так «вигідно»? Чому матері з середнього класу намагаються чимскоріше повернутися з декрету на роботу? Ніхто не перетворить дітонародження у спосіб заробітку, знаючи, що є краща альтернатива. Тільки для того, щоб скористатись нею, потрібно здолати глибокі бар’єри. Засіб проти темряви Мешканці таборів загнані у замкнуте коло, яке із нещадною влучністю характеризує приказка: «Чому дурні? Бо бідні! Чому бідні? Бо дурні!» У ромських поселеннях ті діти, які ходять до школи, прогулюють заняття, а багатьом дітлахам навіть не намагаються дати елементарну освіту, змалку привчаючи до жебрацтва. Згідно з проведеним у 2015 році опитуванням, 24% ромів не мають ніякої освіти, 37,2% отримали неповну середню і лише 1% респондентів здобули або здобували вищу. Аби провадити спосіб життя, який вели їхні батьки і бабусі з дідусями, ромським дітям справді не потрібно навчатись. Це необхідно для того, щоб почати жити по-іншому. Соціальні служби здійснюють рейди з перевірки цільового використання «дитячих грошей», проводять роз’яснювальну роботу. Однак інтегрувати незахищені верстви рейдами і наскоками неможливо, це потребує планомірних зусиль і понад усе – подолання взаємних упереджень. Володимир Навроцький, юрист, керівник Карпатського агентства прав людини «Вестед», експерт проекту «Справедливість для ромів в Україні», говорячи про проблему неосвіченості ромів, заявляє: «Держава зобов’язана дати дитині освіту. Це не зобов’язання батьків. У нас часто батьки є вчителями своїх дітей удома, однак це не їхня функція. Тим більше якщо ми говоримо про ромські родини, де не всі батьки отримали повну загальну чи вищу освіту. Як можна змушувати їх бути вчителями вдома? Це має робити школа». Закарпатці старшого покоління пригадують: у 60-70-х роках минулого століття ромських дітей довозили до шкіл, одягали і годували. Дівчата приходили на уроки з характерно округленими животами, але приходили. І це, вочевидь, був вірний напрямок. Дослідження, які проводили в усьому світі, показали, що вищий рівень освіти у жінок корелює із нижчим рівнем народжуваності, і навпаки – неписьменні, затуркані і відкинуті на маргінес, вони скочуються до ролі інкубатора. Що і відбувається із ромками. «Показники народжуваності серед ромів рекордні всюди, де вони живуть поза соціальним середовищем – у таборах, штучно створених «білими» ґетто тощо. Таким чином, рекордний приріст пояснюється зовсім не грошовими виплатами від держави, а примітивним рівнем побуту й культурної свідомості (в тому числі сексуальної), – впевнений Андрій Любка, письменник і перекладач, який довгий час мешкав у Виноградові. – Натомість інститут соціальних виплат зробив одну справді добру послугу: гроші можна отримати лише маючи всі документи, таким чином величезна кількість ромів поволі почала отримувати паспорти, прописки, свідоцтва про народження і таке інше, а це перший крок для соціалізації й інтеграції в суспільство». Коли закінчується дитинство? Статистика свідчить, що показники народжуваності в Україні останніми роками стабільно скорочуються. У 2013-2018 рр. коефіцієнт народжуваності зменшився з 11,1 до 8,7 – на 22% за п’ять років. інофографіка – УП. Життя Закарпаття донедавна залишалось однією з небагатьох областей, де зберігався позитивний природний приріст населення – як говорили злі язики, за рахунок маргінальних меншин. Однак, за даними Головного управління статистики у Закарпатській області, в 2017-2019 рр. смертність перевищила народжуваність і тут. Збільшення соціальної допомоги – чи не єдиний доступний державі інструмент підтримки тих, хто наважується завести дитину у складний і непередбачуваний час. Держава, яка не тяжіє до тоталітаризму, не може змусити сім’ї мати більше чи менше дітей, ніж вони захочуть народити і виховати – незалежно від національності, віросповідання та соціального становища батьків. ЮНІСЕФ звертає увагу на те, що універсальні виплати для дітей у міжнародній практиці визнані як ефективні інструменти для забезпечення справедливого соціального захисту сімей з дітьми. «Інвестування у дітей молодшого віку – одна з найбільш ефективних інвестицій, яку може зробити влада. Перші кілька років життя мають вагомий і тривалий вплив на майбутнє здоров’я, навчання та заробіток кожної дитини. Кожна дитина має право на соціальний захист, закріплений Конвенцією ООН про права дитини та Загальною декларацією прав людини», – заявляють у фонді. В Україні соціальні виплати на здорових дітей, які мають обох батьків, нараховують всього три роки. Європейські держави матеріально підтримують родини впродовж значно тривалішого періоду – до повноліття дитини, а іноді навіть довше. У Німеччині «дитячі гроші» виплачують до 18 років. Та якщо юна особа здобуває освіту чи займається волонтерством, термін може бути продовжений до 25 років. Більшість молоді так і робить, тому німці жартують, що у них підросло покоління «дорослих дітей». Надання допомоги не залежить ні від матеріального становища родини, ні від громадянства – іммігранти отримують на дітей стільки ж коштів, скільки й власники німецького паспорта. На першу і другу дитину в Німеччині платять 204€ в місяць, на третю – 210€, а на четверту і наступних – 235€. У Фінляндії допомогу на дитину сплачують до 17-річчя. За першу дитину батьки отримують 94,88 € у місяць, за другу – 104,84€, за третю – 133,79€, за четверту – 153,24€, за п’яту і кожну наступну – 172,69€. У Польщі діє державна програма «Rodzina 500+», відповідно до якої розмір соціальної допомоги на дитину до 18 років складає щомісяця 500 злотих (3140 грн.) Цікаво, що спочатку виплати на першу дитину призначали у залежності від рівня доходу, але у 2019 р. цей критерій відмінили, зробивши підтримку універсальною. У Чехії з 2020 року розмір допомоги при народженні дитини підвищився з 220 тис. крон до 300 тис. крон (курс чеської крони до гривні – приблизно 1:1). У якому режимі будуть виплачуватись ці кошти, вирішують самі батьки. Враховуючи все це, можна підсумувати, що передбачене підвищення допомоги на дитину в Україні трохи наближає нас до стандартів ЄС. І, за логікою, наступним кроком повинен бути перегляд тривалості її надання. Але поки що головне, щоб її справно виплачували. Якщо все складеться добре, на підгузки мало б вистачити – принаймні, найближчим часом.

Христина Шепа

Нагадуємо, На Виноградівщині прокуратура забезпечила дотримання прав дітей Читайте також: «Христос Родився! Всіх возвіщаєм!»: ужгородців вітали колядкою кращі народні колективи (Сюжет)