Тиха окупація: як почуваються на Закарпатті інвазійні види

Іспанський слимак, борщівник Сосновського, азійські сонечка і золотушник. Що між ними спільного? Всі ці види на Закарпатті є інвазійними – вони не місцевого походження, швидко захоплюють нові території та несуть загрозу біологічному різноманіттю.

Руді і безсоромні

Уже кілька років мешканці Закарпаття, Львівщини, Івано-Франківщини, Буковини і Тернопільщини скаржаться на те, що їхні городи атакують руді слимаки, які поїдають на своєму шляху все: плоди, листя, бульби і квіти рослин, а також практично будь-яку органіку, включаючи екскременти, мертвих тварин та представників свого виду. Від ненажерливих шкідників, здається, неможливо врятувати врожай присадибної ділянки. Вони залишають після себе пустку. Для боротьби з ними в хід йде усе: від саморобних пасток з приманками до дорогих хімічних препаратів. Але якщо знищити слимаків на одній ділянці, вони приповзають з сусідньої. Визбирати їх руками не вдасться – у одному саду їх може бути кількасот. У Фейсбук-спільноті UkrBIN, присвяченій збереженню біорізноманіття, навіть започаткували кампанію під хештегом #ЗупиниРудого.

Батьківщиною рудих слимаків є Піренейський півострів, тому їх ще називають «іспанськими». До Західної України шкідники, ймовірно, потрапили з південно-східної Польщі. Туди вид, у свою чергу, випадково завезли з посадковим матеріалом із Південної Європи. Іспанські слимаки – гермафродити. Восени кожна особина відкладає близько 400 яєць. Слимаки активні вночі, а вдень під палючим сонцем ховаються. Вони люблять вологу, тому наповзають після злив. Руді слимаки завдають колосальної шкоди сільськогосподарським культурам – картоплю вони поїдають ще агресивніше, ніж колорадські жуки, – а також витісняють місцеві види слимаків.

У природі в рудих слимаків мало ворогів, однак твердять, що їх радо їдять качки, особливо бігунки та індокачки. Також слимаками та їхніми яйцями харчуються жуки – стафіліни і туруни, проте ареал їхнього проживання – ліси, і щоб вони перетнулися з слимаками, їх треба штучно ловити. 

Не все те золото, що блищить

А на полях Закарпаття стрімко поширюється рослина-агресор, яка зовні виглядає абсолютно невинною та навіть привабливою. Вузеньке листя, китиці золотистих квітів і стебло висотою 60-120 сантиметрів. Золотушник канадський з Північної Америки занесли у Європу, Австралію та Нову Зеландію. Там він не зустрічає рослин-конкурентів, а місцеві тварини і комахи його не їдять. Рослина дуже плодюча: один кущ продукує до 100 тис. насінин, майже 95% яких сходять. На додачу коріння золотушника виробляє інгібітори – речовини, які пригнічують ріст інших рослин.

Жовті квіти золотушника на Закарпатті часто можна побачити на необроблених земельних ділянках. Проте деякі краяни вже покидають свої поля саме тому, що золотушник заглушає будь-яку городину, і саджати її немає сенсу.

Агресор не просто витісняє інші рослини – слідом за флорою змінюється фауна, і страждає вся екосистема. Через золотушник з лугів зникає більшість видів комах, птахів та дрібних ссавців. Ні для кого з них він не їстівний, тому єдині, хто може якось боротися з розповсюдженням агресивного бур’яну – люди. Його косять, переорюють, молоді рослини поливають гербіцидами. Втім, дехто вирощує золотушник на своїх ділянках як декоративну рослину або медонос, забуваючи про його хист до захоплення територій. Звідти насіння рослини потрапляє на чужі поля, й інвазія продовжується.

На тебе вже алергія!

Найгірший кошмар для алергіків починається, коли зацвітає непримітна амброзія полинолиста – а відбувається це у липні-серпні. У чутливих людей пилок амброзії викликає сильний нежить, зуд, сльозотечу та підвищення температури, які важко піддаються лікуванню. 

Амброзія є чи не найбільш алергенною рослиною, а заразом пригнічує ріст сількогосподарських культур, злакових трав та інших представників флори, в тому числі диких. Вона, наче пилосос, нестримно висмоктує з ґрунтів поживні речовини і воду, висушуючи і збіднюючи їх. Через те, що амброзія містить гіркі ефірні олії, до неї не мають апетиту тварини. Найбільш масово сіється вона на пустирях, смітниках, уздовж автомобільних шосе і залізничних колій та на інших необроблюваних ділянках. Занедбаність є однією з основних причин її поширення.

Амброзія належить до карантинних бур’янів. Основні методи боротьби – прополювання, косіння і висмикування. Це потрібно робити хоча б три-чотири рази у сезон. Також, оскільки амброзія є однорічною рослиною, щитом від неї можуть стати насадження багаторічних культур. Проте насіння амброзії дуже живуче і може до 40 років чекати слушного моменту, щоб прорости. 

Борщу не звариш

Кількаметрові парасольки борщівника на берегах водойм на Закарпатті стали звичним явищем. Вони з’являються щоліта, і кожного року з ним борються, навіть з застосуванням спецтехніки. У Європі визнані інвазійними три види борщівника – борщівник Сосновського, Мантегацці і перський, проте на Закарпатті найпоширеніший борщівник Сосновського. 

Саме цей вид у середині минулого століття вирощували у СРСР як кормову культуру, розповсюдивши його за межі рідного Кавказу. Проте у корів, яким згодовували борщівник, молоко набувало гіркого присмаку, і від його вирощування відмовилися. Попри це, в місцях колишнього культивування акліматизований борщівник Сосновського здичавів та почав самостійно відвойовувати життєвий простір – і дуже успішно. Дорогою він наробив гібридів з місцевими, первинно не отруйними видами борщівників, які раніше вживали у їжу, тому і за їхню безпечність уже ніхто не ручається.

Борщівник Сосновського найбільш небезпечний тим, що містить фотоактивні сполуки, які підвищують чутливість шкіри до ультрафіолетових променів. На ділянці шкіри, яка контактувала з борщівником, з’являються дерматози, які нагадують опіки і посилюються під дією сонячного світла.

У віддалених від людського житла місцях борщівник можна знищити хімічним способом, проте у населених пунктах допустиме лише скошування і викопування.

Війна між сонечками

«Оленко, оленко, полети на небко!» Багато хто знає цей дитячий віршик, як і те, що «оленки», вони ж сонечка чи божі корівки – корисні комахи, які поїдають попелицю. Однак ці жуки не такі мирні, як здається на перший погляд. Різні види божих корівок, які нефахівцеві і відрізнити одне від одного складно, знищують одне одного… біологічною зброєю. Так, комахи виду гармонія азійська, відомі як азійські сонечка чи божі корівки – арлекіни, є носіями паразитичних мікроорганізмів – мікроспоридій. Самі азіатські сонечка до них стійкі, на відміну від європейських видів, які заражаються від них та гинуть від інфекції. 

Свого часу божих корівок з Азії спеціально завезли до Західної Європи, щоб ефективніше боротися з попелицею у виноградниках. З заходу вони й проникли в Україну. Популяції цих жуків були виявлені на Закарпатті, зокрема у Берегові і Чопі. Проте це рідкісний виняток, коли інвазійний вид не приносить шкоди сільському господарству. Єдиний мінус азійських сонечок з точки зору середньостатистичного обивателя – вони люблять масово збиратися на зимівлю у будинках. Вчених же непокоїть доля європейських видів сонечок. Що вдієш – виживає найбільш пристосований.