Що просили в дитинстві декани УжНУ у Святого Миколая і Діда Мороза?

Хтось мріє про нові ковзани, а хтось – про собаку, комусь хочеться комп’ютер, а комусь для щастя вистачить і цукерок. Передноворічний час сповнений особливої магії та казковості, тож журналісти Медіацентру вирішили поцікавитися в керівників університетських підрозділів про сокровенне – що просили у Святого Миколая й Діда Мороза. Михайло Повідайчик, декан математичного факультету У дитинстві, пригадую, коли вперше побачив комп’ютер, одразу загорівся бажанням мати й собі такий. Звісно, на той час це була неабияка розкіш, однак це бажання привело мене на математичний факультет. Мабуть, Святий Миколай утілив мою мрію в дещо нестандартний спосіб і допоміг пов’язати життя з прикладною математикою, невід’ємною частиною якої є комп’ютерна техніка. Коли моя дитина була малою, то ми завжди старалися подарувати їй свято, створити новорічне диво. Тепер усе відбувається не так казково, але сімейна традиція ставити чобітки для подарунків збереглася. Нині й бажання більш абстрактні – здоров’я, добро та… обдаровані студенти. Тож бажаю в новому році й читачам Медіацентру таких гараздів – нехай і абстрактних, але дуже важливих! Михайло Рошко, декан факультету іноземної філології У дитячому віці я чекав подарунків радше від Миколая, ніж від Діда Мороза. Поки був зовсім маленьким, у мене були дві великі радості – пістолет або гарна книжка. Класі в 7-8 я хотів лижі або знову ж таки – гарну книжку. А вже в старших класах мріяв заманити гарну дівчину або – не повіриш! – книжку! Так вийшло, що пістолети як варіант відпали, на лижах я й досі люблю кататися, поруч зі мною гарна жінка й мене оточують хороші книжки. Галина Шумицька, декан філологічного факультету – У мене особливі стосунки зі Святим Миколаєм – дуже довірливі, теплі, сповнені магії, таїни, турботи, особливого затишку… Змалку довіряла йому найпотаємніші мрії, про які ніхто-ніхто й ніколи не знав. Не писала йому листів у дитинстві, нічого не просила – ми просто разом мріяли. Завжди знала, що Святий Миколай є і що подарунки від нього отримую впродовж цілого року через різних людей. Проте чим більш зрілі стосунки, тим більш відповідального підходу вони потребують: мій покровитель має добре розуміти, чого я хочу, до чого прагну, як зробити мені найприємніше, як подбати про мене найкраще, тому я вирішила йому писати. Це дуже захопливе заняття!!! До цього мене спонукала моя донька, коли жартома чи й цілком серйозно передала мені від Нього минулої зими Щоденник добрих справ, який має 52 сторінки – відповідно до кількості тижнів у році. Щотижня я підсумовую зроблене, аналізую свої вчинки, розказую Миколаєві свої мрії, записую їх і неймовірно радію, коли вони здійснюються буквально на моїх очах! Найбільшим потрясінням у доброму сенсі була моя мандрівка Середземним морем до міст Демре, Міри, Патари, затонулого Кекова… А це ж ті місця, де народився Святий Миколай, де жив, де творив чудеса ще в земному вимірі! Відвідала церкву, збудовану ще у ІІ столітті на місці стародавнього храму Артеміди, де раніше зберігалися його мощі. Уявляєте? Святий Миколай запросив мене в гості – і ми чудово провели час. Василь Олійник, завідувач кафедри військової підготовки У регіоні, з якого я родом, – а це схід країни, – про Діда Мороза й Миколая майже й не чули. Можливо, ці добродії до нас не могли дістатися через люті завірюхи, які там панують. А от до мого внука ці чарівники приходять. Ось замовив планшет, то Дід Мороз його порадує. Та й я людина військова – стараюся виконувати обіцянки, які даю. Наталія Габчак, декан факультету туризму та міжнародних комунікацій – Тепер складно пригадати, що ж просила у Діда Мороза в дитинстві. Уже сама думаю, що в ролі Діда Мороза чи то точніше Снігуроньки подарувати близьким і студентам. Однак, пам’ятаю, у моєму дитинстві дуже великою розкішшю були білі фігурні ковзани. І Дід Мороз таки мені їх приніс! Ми з сестричкою були єдиними дітьми в невеличкому містечку Болехові, хто мав фігурні ковзани! Їздили на них усюди: в місто, до магазину, до школи – тоді були люті морози, усе вкривалося кригою й можна було їздити навіть по дорогах, бо й вони були вкриті льодом. Трохи пізніше я просила… хокейну ключку і шайбу – була в дитинстві хлопчиськом. Нині наша родина підтримує святкові традиції, збирається сімейним колом і дарує одне одному подарунки. Сподіваюся, Дід Мороз здійснить ще одну мою мрію – допоможе потрапити до Індії. Медіацентр УжНУ