Шабля короля, карета імператриці і «несвіжий» тунець: таємниці у Закарпатському краєзнавчому музеї

Фонди музеїв часто приховують унікальні знахідки, які є відбитком найважливіших для краю подій, а з їхнім знаходженням інколи пов’язані майже детективні історії. Експонати Закарпатського краєзнавчого музею – не виняток.

Приходячи до музеїв, багато відвідувачів мають час лише на те, щоб побіжно оглянути експонати і почитати короткі підписи. Але таким чином можна не знайти відповіді – чому саме ця річ тут опинилася, звідки вона і яка її історія.

Імператорська карета для єпископа

Мукачівська греко-католицька єпархія у 2021 році відзначає 250-річчя свого канонічного заснування. У краєзнавчому музеї є річ, яка органічно з ним пов’язана та безпосередньо вказує на діяльну участь австрійської імператриці Марії-Терезії у становленні єпархії. Це деталі карети та кінської збруї, які імператриця подарувала мукачівському єпископу Андрію Бачинському. 

У музеї є також один з його прижиттєвих портретів, а інший портрет нещодавно «оживили» за допомогою цифрових технологій.

У 1771 році Папа Римський Климент XIV буллою «Eximia Regalium Principum» вивів Мукачівську греко-католицьку єпархію з підпорядкування латинському єпископу Еґера. Однак перший самостійний греко-католицький єпископ Мукачівський Іван Брадач уже наступного року помер. На його місце обрали Андрія Бачинського, доктора теології і вмілого дипломата, який довго клопотав при австрійському дворі у справах єпархії. Бачинський був висвячений у єпископи в придворній каплиці у Відні, у присутності Марії-Терезії та найвищих посадовців імперії. Як стверджують, сама імператриця подарувала новому єпископу клейноди: хрест, перстень, митру, богослужбове облачення, а ще – карету з власного каретного двору та величезні маєтності на утримання єпископату. 

З приходом на Закарпаття радянської влади чимало коштовностей з єпископської резиденції передали на зберігання до музею. Серед них опинилася й імператорська карета, вірніше, вже її уламки. Від карети залишилася накладка на двері з надписом латиною. Згідно з ним, старовинний транспортний засіб належав імператриці – до того, як був подарований. Збереглися також деталі упряжі, вкриті сріблом та позолотою. Що й казати, будь-хто мав би за честь їздити на імператорській кареті, навіть єпископ.

Риба, яка нікому не по зубам

У природничій експозиції музею можна побачити експонат, який жартома прозвали «найстарішою таранькою». Це скелет 80-сантиметрового тунця, знайдений у 1969 році на кар’єрі у селі Верховина-Бистра. На висоті 800 метрів робітники розкололи величезну брилу і побачили цей відбиток, який колись був рибиною – з детально збереженим скелетом і плавцями. Уявіть собі здивування тих, хто таким несподіваним чином «виловив» рибу на суші. «Улов» згодом привезли в Ужгород для дослідження. 

Рибину знайшли у пласті, який відносився до епохи олігоцену, тому їй повинно бути щонайменше 33,7 млн років. Дослідники, які описували знахідку, прозвали її «одиноким тунцем». Такої самої риби не знаходили більше ніде у світі – ні у закам’янілому вигляді, ні у живому. А могло бути і таке – латимерій, до прикладу, вважали вимерлими, доки викопну рибу не виловили живою. Втім, закарпатський екземпляр так і лишився самотнім – ні серед сучасних тунців, яких виловлюють у промислових масштабах, ні серед скам’янілих схожих на нього не знайшлося. На його основі описали новий викопний вид тунця. «Одинокий тунець», окрім того, підтвердив гіпотезу, що на території Закарпаття колись було море.

Шабляз погруддям Стефана Баторі

Окрасою колекції холодної зброї Закарпатського краєзнавчого музею є шабля, котра, ймовірно, належала королю Речі Посполитої і князю Трансільванії Стефану (Іштвану) Баторі. Як відомо, королями у Речі Посполитій ставали не за правом народження, а через вибори. Отож, як водилося, після тривалих суперечок у середовищі шляхти в 1576 році коронували Стефана Баторі, вихідця з багатої династії трансільванських князів. Між іншим, йому доводилася небогою «кривава графиня» Єлизавета Баторі.

Коли Стефан Баторі приїхав до Кракова на коронацію, з’ясувалося, що сенатори стоять проти нього, і йому відмовилися надати клейноди Речі Посполитої. Тому під час церемонії була використана знаменита корона Угорщини, яку спеціально передали для цієї цілі. Дві шаблі, одна з яких зберігається в Ужгороді, теж могли бути виготовлені для коронації Стефана Баторі. Втім, яким чином ця зброя потрапила на Закарпаття, ніхто не знає. Слід шаблі губиться. Відомо лише, що історик та археолог Тиводар Легоцький купив її у 1881 році у дружини такого собі Фелда Берната. Зброя зберігалася у його колекції в Мукачеві, поки та не переїхала до Ужгорода.

У ювелірній цінності шаблі сумніватися не доводиться: срібло, позолота, рубіни і перли справжнісінькі. На позолоченому срібному руків’ї витиснене погруддя Стефана Баторі та родовий герб, а під ним – ініціали B. S. (Báthory Stefan). Обтягнуті оксамитом піхви оздоблені позолоченими пластинами з зображеннями Богородиці з дитям та гербів Угорщини й родини Баторі. На лезі читається латинський напис: «За Бога і Батьківщину. Стефан Баторі, король Угорщини та Польщі». Через неясність походження дехто сумнівається, що це справді шабля самого короля. За припущеннями, це може бути і відзнака, якою король нагороджував за особливі заслуги, і пізніша репліка. Ця загадка лишається нерозгаданою.

Королевське Євангеліє та Мукачівський Псалтир

Найдавнішими книгами на Закарпатті були рукописні богослужбові тексти. Королевське Євангеліє датується 1401 роком. Це найстаріша відома паперова книга у області. Завдяки автографу відоме й ім’я переписувача – Станіслав Граматик. Про книгу науковці не знали до 1950-х, коли на неї звернув увагу ігумен Мукачівського монастиря Василь Пронін під час каталогізації фондів монастирської бібліотеки. Він і передав стародавній рукопис до музею. 

До наших днів книга дійшла практично без оправи, з літерами, що розпливаються. Повністю прочитати сторінки можна лише в ультрафіолетовому промінні. Королевське Євангеліє, як вважається, було створене у замку Нялаб у селі Королево, але видається, що його оздоблення з певних причин не вдалося повністю завершити. Воно є найдавнішою відомою паперовою книгою Закарпаття та на 160 років старше за Пересопницьке Євангеліє, на якому присягають президенти України. Втім, Королевське Євангеліє настільки крихке, що його не можна навіть виносити на світло. У експозиції демонструють його копію. 

Мукачівський Псалтир ХІV-ХV ст., виконаний на пергаменті, також тривалий час перебував у Мукачівському монастирі. Монах цього монастиря Кралицький першим і написав про старовинний Псалтир у журнал «Слово», привернувши до нього увагу. В 1882 р. рукопис представили на бібліографічній виставці в Будапешті. До радянських часів книга перебувала у монастирі, звідки й потрапила до музею. Ні місце створення, ні переписувач не відомі, тому про походження Мукачівського псалтиря дослідники все ще сперечаються: одні твердять, що він є пам’яткою власне закарпатського письменства, інші – що книга завезена. 

Так чи інакше, відмінно збережені химерні візерунки та мініатюри майстерністю виконання привернули увагу мистецтвознавців. Скільки б разів не перевидавали Євангеліє і Псалтир, рукописи лишаються особливими – адже вони існують у єдиному екземплярі, а мистецтво рукописної книги та книжкової мініатюри вже втрачене.