Останнє свято різдвяного циклу ‒ Водохреще. Якими є релігійно-народні традиції?

Напередодні свята українці традиційно зустрічають другий Святвечір. Протягом 18 січня віруючі тримають пост і нічого не їдять. Сідати за вечерю можна тільки після появи першої зірки на небосхилі. До столу подають пісні страви – рибу, вареники з капустою, кутю, узвар тощо.

Вода на Водохреща вважається цілющою, вона символізує початок життя і очищення. Віруючі зберігають удома саме йорданську воду, адже вірять, що вона є цілющою протягом усього року. Йорданську воду зберігають за образами і бережуть на випадок хвороби. Вражає той факт, що вода, освячена у свято Йордану, зберігається, ніби свіжа, протягом року. Віруючі впевнені, що справа у святості, а скептики кажуть, що на це впливає срібло хрестів, які занурюють у воду.

Вранці 19 січня у церквах проходять святкові богослужіння. Після них народ іде до водойми, несучи дерев’яний хрест і хоругви попереду процесії.

Підійшовши до ополонки, весь натовп зупиняється і стає навколо ополонки. Священник занурює хрест в ополонку під спів церковного хору. Коли вода освячена, віряни набирають її з ополонки в заздалегідь підготовлену посудину. Раніше народ, який приїжджав кіньми, набирав воду ще й у відра, щоб поїти коней. Сміливці ще й пірнають у священну ополонку, втім, цю традицію підтримують далеко не всі.

Традиції предків

Масштабні дослідження щодо українських традицій, на Водохреща в тому числі зробив Олекса Воропай, про що писав у книзі «Звичаї нашого народу». Так, наприклад, після освячення води люди поверталися до своїх домівок. Поки мати або старша дочка подавали на стіл обідати, батько брав за іконою Божої Матері пучок сухих волошок, мочив їх у свяченій воді та кропив усе в будинку і в господарстві; потім брав крейду і писав хрести на образах, двері і шафі.

Упоравшись із цим, батько сідав за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею пили святу воду: вважається, що освячена на Водохреще вода має вживатися натще, адже саме за цієї умови вона має найбільшу силу.

Після обіду дівчата бігають до річки вмиватися в «йорданській воді» – «щоб були рожеві обличчя». На Гуцульщині хлопці водять своїх дівчат до ополонки – «щоб сі вмила і червона була».

У той момент, коли священник занурює хрест у воду, всі чорти і всяка нечиста сила вистрибує з річки і залишається на землі до тих пір, поки якась з жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею пірнають у воду і всі чорти, що мерзли на землі. Тому побожні бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну протягом цілого тижня після Водохреща – «щоб більше загинуло нечистої сили від водохресних морозів».

На Слобожанщині є повір’я, що в день Хрещення буває така хвилина, коли вода перетворюється на вино. Розповідають: один купець їхав із ярмарку й заїхав на річку коней попоїти; але замість води він знайшов вино. Тоді купець напився, набрав його з собою в посудину і поїхав. Далеко не від’їхавши, вирішив знову повернутися, щоб його напитися; але не довелося, тому що в посудині була вже вода: вино знову перетворилося на воду.

На колишній Гетьманщині у холостяків був такий звичай: після обіду на Водохреща сходилися на льоду хлопці з двох сусідніх сіл або двох «кутів» того ж села і билися на кулаках – хто кого переможе! Переможці забирали собі «орден» – хрест, вирубаний на льоду.

Якщо ввечері зустрінеться в лісі вовк, то треба говорити: «Де ти, вовк, був тоді, як Ісуса Христа на Йордані хрестили?» Вовк злякається, втече і більше на очі не з’явиться.

На Водохреща також колядники приходять до кожної оселі з поздоровленнями і щедрівками. За таке вітання господар обдаровував, бувало, щедрівників грошима на церкву. «Що ми говорили, щоб так воно і сталося – і вам, і нам, і сему щасливому двору, і всьому світу посполу. Нехай у вас святиться, веселиться, святая Йорданська водиця, як зараз, і в рік, і від року в рік, і на все життя. Дай, Боже! »

Наступного дня – 20 січня – відбувалися “посвятки” – тобто люди переходили до звичайного трудового ритму, і відзначали свято Іоанна Хрестителя. Тваринам роздавали ритуальні продукти з покуті і планувалася робота по господарству. Господині діставали свої лагодження (полотно, нитки тощо), які перед Різдвом ховалися подалі від гріха. З посвяток уже знімалися табу на відвідування корчми, які діяли в Свята («тому що вода не посвячена»). Також жінкам вже дозволялося ходити по воду, чого вони не могли робити у свята.