Особливості Закарпатського туризму

Експерт з міжнародного екотуризму Міхаель Майер найважливішою проблемою жителів Карпат вважає неготовність сприймати знання і застосовувати їх для заробітку на туризмі Розвивати сталий туризм у сільській місцевості має не великий інвестор, бо він зазвичай знищує все навколо, а саме місцеві жителі, які об’єднавшись, проаналізувавши свої переваги, починають пропонувати унікальні послуги, еко-їжу, дестинації тощо. І це реально може приносити користь, - вважає німець Міхаель Майєр. Він настільки переконливий у своїх аргументах, що після інтерв’ю навіть я, геть далека від бізнесу й туріндустрії, замислилася: що могло би запропонувати моє рідне село туристам, і навіть уявила собі кілька джерел прибутку. Рецепти успіху, якими ділиться Міхаель, лежать на поверхні, вони зрозумілі й доступні, але для того, аби повірити в такий успіх без попередніх великих інвестицій, нам ще не вистачає знань і сміливості. Натомість власну справу можна розпочати у себе вдома, для цього не потрібні аквагірки, п’ятизіркові готелі, вирубаний ліс заради чергової лижної траси, бо турист може бути щасливий і тоді, коли йому запропонували чисте зручне ліжко, еко-їжу та розповіли щось цікаве про місцевість. Міхаель Майер тривалий час досліджує Карпати, й на Закарпаття він приїхав не лише тому, що тут зосереджена значна частина гір, а й через те, що наш регіон суттєво відстає у розвитку сталого туризму. Міхаель – колишній підприємець, який займався туристичним бізнесом, працював з німецькими туроператорами, розробляв еко-тури для подорожей різними країнами: Канадою, Кавказом, Італією, Польщею. Затим надавав консультації туристичним об’єктам з енергоефективності. Після чого знову повернувся до розробки послуг на рівні дестинацій, окремих регіонів. Сьогодні працює у сфері планування туризму у Словаччині, Словенії, Польщі, Угорщині. Займається впровадженням сталого туризму зі складовою еко-туризму. Паралельно задіяний у розробці політик, нормативних документів, стратегій у сфері туризму. У плануванні туризму враховує аспекти збереження, охорони природи. На Закарпатті Міхаель співпрацює з Регіональною туристичною організацією Закарпаття. Вона відрізняється від інших подібних спільнот тим, що поставила собі за мету об’єднати весь свідомий туристичний бізнес області для правильного розвитку галузі. Її члени прагнуть втілити на Закарпатті розроблений в рамках Карпатської конвенції план розвитку сталого туризму в Карпатах. Тож сьогодні організація виконує функцію центру сталого туризму у Карпатах, який координує діяльність з румунським і польським центрами, займається промоцією регіону, розробляє рекомендації для впровадження сталого туризму. З Міхаелем я спілкувалася в Ужгороді понад дві години, і неабияк вдячна за сприяння в інтерв’ю, допомогу під час розмови Валентину Волошину – заступнику директора Агенції регіонального розвитку Закарпатської області. Найважливіше, що я намагалася з’ясувати – як розвивати сталий туризм у туристичному регіоні без шкоди для Карпат та їхніх жителів. І відповідь, здається, знайшла. У Карпатах люди говорять про Карпати - Коли ви вперше приїхали на Закарпаття і чому вас зацікавив цей регіон? - Із Закарпаттям почав знайомитися з природоохоронних територій. Перші спостереження за селами робив, коли проїжджав повз них до природоохоронних територій. Справжня причина мого приїзду – природна, культурна, кулінарна спадщина Закарпаття. Ви багаті на спадщину, маєте чимало природних див, об’єктів, речей, які просто не цінуєте. Природа цієї області не є недоторканою, як часто описують її у статтях, але вона прекрасна. Ще одна причина, чому я приїжджаю у Карпати – тому, що люди тут говорять про Карпати, вони усвідомлюють цінність місця, у якому живуть. У румунських, словацьких Карпатах є населені пункти, де люди не говорять про Карпати, можливо, не ототожнюють себе з ними. Там немає самоідентифікації з горами, а тут є. З Карпатами я пов’язаний завдяки роботі: в регіоні, обмеженому цими горами, працюю близько 5 років. Українська частина Карпат мені цікава ще й тому, що ця територія знаходиться за межами політичних пріоритетів Європи. Карпати загалом є пріоритетною територією у Європі, а українська частина випадає з інтересів ЄС, залишається поза межами впливу. Уряди різних країн ставлять собі за мету розвиток Карпат, передусім шляхом сталого, невиснажливого туризму. Українська частина гір також не повинна відставати у розвитку, привабливості. В іншому випадку цей регіон буде ще більше занепадати. Водночас треба розуміти, що аби досягнути підйому, потрібно витратити ще немало зусиль. Я хочу об’єднати Карпати навколо закінченого продукту, пропозиції, певної концепції. - Поясніть, як потрібно розуміти сталий розвиток, що означає це словосполучення? - Якщо дуже коротко, то це таке щоденне планування використання ресурсів, аби на завтрашній день передати не менше, ніж отримав сьогодні. Аби наші діти могли збирати гриби у тих же місцях, що й ми, аби всім нам завтра жилося не гірше, ніж сьогодні. Це і є сталий розвиток. Якщо перекладати це на мову туризму, визначення буде включати: по-перше – збереження наших природних ресурсів, по-друге – збереження культурної спадщини – як матеріальної, так і нематеріальної, по-третє – коли від розвитку туризму отримують вигоду місцеві мешканці. Це один із критеріїв сталості підприємництва. Й останнє – забезпечити стан, коли відвідувачі певної території не хочуть шкодити їй, бо з повагою ставляться до місця, в якому перебувають. Закарпатський туризм: стан важкий, але не безнадійний - Як би ви охарактеризували сучасний стан регіонального туризму? - Стан важкий, але не безнадійний (Усміхається – Авт.). Фраза, безумовно, потребує роз’яснення. Для розвитку сталого туризму, невиснажливого для території, потрібна взаємодія кількох зацікавлених сторін. Одна група – це державний сектор – різні інституції, які можуть впливати, регулювати. За моїми спостереженнями вони мають різні інтереси, але в уряді ще відсутнє розуміння того, що сталий туризм означає, і що він може принести суспільству, країні, владі. Це справедливо говорити не лише про Закарпаття, а й про всю Україну, Центральну Європу, а якщо бути чесним, то й про весь ЄС. Тому ми з вами говоримо про локальний прояв глобальної проблеми. Далі йде сектор бізнесу, підприємців, який займає все, до чого може дотягнутися. І робитиме це доти, доки йому не створять обмеження. Він інвестує і чекає прибутку. Але бізнес неоднорідний, у ньому є різні групи, зокрема, й така, що схильна дотримуватися критеріїв, правил, які пов’язані з невиснажливістю. Кількість таких осіб досить незначна. Чим більший відсоток усвідомлення проблем, які існують у світі, загроз, які виникають, тим більший відсоток сталого бізнесу, того, який не виснажує. Те ж стосується третьої групи зацікавлених сторін. Це громадські організації, які моніторять, досліджують, протестують. Чим більше неурядових організацій займається абстрактними проблемами, до прикладу, збереженням лісів загалом, а не конкретного лісу, то в такому суспільстві й менше організацій, які займаються специфічними, глибокими напрямками, наприклад, розвитком сталого туризму в Карпатах. Можна окремо виділити освітній сектор серед зацікавлених сторін – садочок, школа, університет. Програму садочка, початкової школи у багатьох країнах світу створюють вже з інтегрованими у неї елементами знань про сталий розвиток. Але в Україні це не дуже розвинуто. Схожий стан у Словаччині, Сербії. Якщо взяти покоління студентів, які сьогодні закінчують університет, вони ще абсолютно не мають знань про умови сталого розвитку. Так буде тривати доти, доки не введемо знання у початковій школі. Я дивлюся на це системно, але це єдиний спосіб побачити, як воно розвивається. Тільки з цієї позиції можна видно прогалини, які потребують міжнародної допомоги. Без загального огляду не можна зрозуміти всієї картини. Це така спроба розшифрувати фразу «Стан важкий, але не безнадійний». Люди мають бути готові сприймати нові знання - Що передусім потрібно зробити, аби Українські Карпати не відставали у розвитку? - Найважливіше, аби люди були готові сприйняти нові знання, аби вони могли використовувати досвід інших місць. Я спілкуюся з жителями Карпат, не тільки українських, і бачу досить негативну тенденцію до сприйняття нового. - У якому вигляді варто розповсюджувати знання? - Це можуть бути поїздки у місця з позитивним досвідом. В Україні є місця, на які можна орієнтуватися, вони досягли розвитку у певних сферах. У плані промоції свого міста хороший досвід мають Львів, Одеса та інші великі міста. Тут знання накопичуються завдяки мешканцям, які з’їжджаються звідусіль. З іншого боку, негативним наслідком таких процесів є те, що збільшується межа між містом і селом. Адже в сільській глибинці теж є свої переваги, але немає тих знань, які допомогли би привабити туристів. Це треба виправляти поїздками-обмінами, тренінгами, воркшопами тощо. - Чи вірите ви у те, що люди із закарпатської глибинки будуть подорожувати за обміном, поїдуть за кордон за знаннями, аби переймати досвід? - Ми звикли до того, що в місті є знання, розумні люди, але насправді кількість знань у місті й селі не суттєво відрізняється, просто це різного типу знання. Люди в глибинці володіють місцевими знаннями. Вони знають те, у чому не орієнтується міський житель, починаючи від сільського господарства, закінчуючи орієнтуванням на місцевості. Це ті глибокі знання, які ми чомусь недооцінюємо. Але коли йдеться про економічний розвиток, то, звісно, важливішими є знання, які зібрані у великих містах. Якщо люди з села спільно вирішили, що потрібно покращувати безпеку, економіку своєї місцевості, їм краще поїхати кудись для обміну досвідом. І чому б їм не зробити цього? Три рівні туристичної індустрії, які дозволяють заробити на туристах у селі не гірше, ніж у місті - На чому можуть заробляти місцеві жителі відштовхуючись від концепції сталого розвитку? - Шляхів заробітку є безліч. Але через відсутність знань люди просто не бачать цих шляхів. По-перше, туристи проїжджають через село, у якому можуть зупинятися, але вони не зупиняються, не залишають грошей. Село – це найочевидніший спосіб помітити, що туристи були. Однак довкола села ще є поля, гори, ліси, у які теж заходять туристи. Це друге місце потенційного заробітку. Третій спосіб – перебування у місті. Тут теж є чимало способів збільшити прибутки. Всі ці місця можуть дати вигоду місцевим жителям. - Розкажіть детальніше про село. Які способи заробітку для сільських жителів? - Припустімо для початку, що жителі певного села зійшлися на тому, що хочуть заробляти на туризмі. Згадаємо, що туристична індустрія складається з трьох рівнів: найбільш помітний перший, яким ми дуже часто й обмежуємося – ресторани, готелі, перевізники тощо. Другий рівень не взаємодіє безпосередньо з туристом, але взаємодіє з першим рівнем – це пекарні, склади, сироварні та інше. Третій рівень – індустріальний: лісова галузь, сільське господарство, рибна галузь. Як правило, у тій чи іншій мірі у кожному селі будуть представлені ці три рівні. До прикладу, у село приїжджає консультант, експерт зі сталого туризму і за допомогою підказок, порад формує у місцевих жителів думку про те, як би вони мали розвивати місцевість. Він може підказати, що привабливі атракції у цій місцевості – церква, кладовище, ліс тощо варто розвивати для приваблення туристів. Село може знаходитися далеко від готелів, садиб, тоді виникає ідея збудувати тут певний об’єкт такого типу. І це може мати значний успіх: по сусідству немає готелю, туристам ніде зупинитися. Не обов’язково будувати готель, можна організувати місце для наметового містечка, або ж певний притулок тощо. Треба розглядати конкретну територію, розташування схожих об’єктів поруч, аби зрозуміти, що конкретно потрібно тому чи іншому селу. Перше запитання, на яке туристи шукають відповідь: де поселитися? що їсти? куди піти у вільний час? Не можна сподіватися на успіх, якщо не можеш відповісти на всі ці запитання. Той, хто розвиває людей, може допомогти знайти варіанти відповідей на запитання, і це буде найважливіша його роль. Валентин Волошин: Як правило, на Закарпатті сьогодні усе геть-по іншому. Приходить інвестор, будує на околиці села готель і запевняє жителів, що він зробив їм велику послугу. Але місцеві нічого з цього не мають, бо інвестор наймає їх, як правило, на некваліфіковану працю. І фактично вся вигода – це кілька зарплат, які вони отримують наприкінці місяця. Міхаель Майєр: Окремо треба давати відповідь на запитання, як продати послуги? Консультант може організовувати туристично-інформаційний центр, створити організацію, яка буде займатися популяризацією продуктів, послуг. Сьогодні до 80 % туристів приймають рішення без допомоги туроператора. Вони самостійно бронюють готелі тощо. Не треба забувати, що в будь-якій місцевості є свої фахівці: мисливці, лісоруби, аграрії, фермери тощо. Це теж джерела доходу в селі, й сталий розвиток передбачає способи збереження їхніх доходів. Тепер треба повернутися до найважливішого, з чого варто розпочинати: відкрити свою свідомість для знань. Уявіть собі консультанта, який ходить селом і переконує жителів у тому, що вони можуть заробляти на туризмі. Його дії одразу наштовхнуться на супротив, відмову. Переважно всі мешканці села виросли не в капіталізмі. Якщо вони не відкриються, просто не побачать цих можливостей. Такі люди довірятимуть лише людині, Інтернет для них не авторитет. Фактично на кожну пропозицію консультанта виникне запитання: де взяти гроші? А значні ресурси насправді не потрібні. Більшість речей можна зробити власними зусиллями, без залучення додаткових коштів. Звичайно, йдеться не про системні інвестиції. Але те, що стосується поселення, харчування, дозвілля – цілком реально. Дуже багато туристів невибагливі у розміщенні, вони щасливі від скромних пропозицій. Їм важливо, аби було чисто, зручно і недорого, без зайвих прикрас. Те ж стосується їжі. Туристи із задоволенням будуть вживати місцеву традиційну їжу, приготовану вдома, але вона має бути гарно подана. Проста, екологічна їжа має чимало можливостей для того, щоб привабити туриста, який може зацікавитися рецептами приготування. Звідси виникає ідея воркшопів із приготування їжі, у яких туристи люблять брати участь. Багатьом подобається, коли страву подають у дерев’яному посуді, іноді навіть самі вироби хочуть придбати як сувенір. Важко у це повірити, але місцеві жителі якось відчувають, що бринзові галушки, чи щось інше (не обов’язково страва) можна продати. Людина з боку повинна лише допомогти їм побачити цю можливість. Валентин Волошин: Розумний господар може на цьому заробити, але він має побачити таку можливість до того, як прийшов клієнт. Якщо покажете ще й місце, де ви готували – будете мати суттєву перевагу. Але для того, щоб почати заробляти на місці приготування, до прикладу, на сироварні, вона повинна мати привабливий вигляд. Тому її треба будувати так, аби з самого початку вона була придатна для прийому гостей. До речі, у селах не обов’язково мають бути асфальтовані дороги, на відсутність яких так часто нарікають. Колись колега зі Швейцарії мене здивував запитанням: у вас така багата країна, що маєте стільки асфальтованих доріг? Я здивувався і заперечив, що вони погані. Тому й погані – відповів мені, що дуже багато асфальтованих. У Швейцарії не асфальтують дороги. Їх засипають дрібним щебнем. Двічі на рік такі дороги треба підсипати і розрівнювати, і це набагато дешевше, ніж робити асфальт. Грейдер можна закупити на кілька сіл, тоді не потрібно чекати на ремонт асфальту, проводити тендер, і взагалі зникає чимало проблем. Великі інвестиції нищать усе навколо - Як ви ставитеся до будівництва великих об’єктів у Карпатах? - Я обережно ставлюся до великих інвестицій у горах, бо вони не просто нищать природу, а все навколо. Цікаво, що розвиток малого і середнього бізнесу, точніше, кілька таких невеликих бізнесів у сукупності можуть бути набагато вигіднішими для місцевих жителів, природи, ніж один великий інвестор. - Яка ваша думка про відновлювані джерела енергії, до прикладу, ГЕС? У деяких проектах, з якими я працював, мікро-ГЕС були корисні. Але лише у тому випадку, якщо вони невеликі, коли не шкодять природі. Від них небагато енергії і природньому руху води вони не заважають. Міні-ГЕС у світі діють таким чином, щоб не заважали популяції риби. Крім рибоводу, який регулює рух риби, функціонує іхтіологічний пост, який наглядає за популяцією риби. - Є думки, що екотуризм теж є своєрідним втручанням у природу. Ви погоджуєтеся з такою думкою? - Так, це своєрідне втручання у природу. Будь-яке перебування передбачає певну небезпеку. Питання у тому, як обмежити втручання настільки, наскільки це можливо. Валентин Волошин: До прикладу, у нацпарку Шацькі озера є лабораторія, яка вимірює якість води. У два озера на території парку влітку впускають людей, що, безумовно, впливає на стан води, але у період міжсезоння показники покращуються. Тобто керівник має розуміти, які ресурси відчувають на собі вплив, як регулювати кількість відвідувачів, щоб допустимі межі не були перевищені. У праліс можна впускати людину в рік і нічого не буде. Можна впускати тисячу в рік, а можна тисячу в день. Результат буде зовсім іншим. Треба просто мати знання і совість. Ужгород – це перлина - Ви говорили, що в Ужгород можна привабити ще більше туристів. У який спосіб це варто робити? - Не хочу здатися занадто пафосним, але Ужгород – це перлина. Його треба трохи пошліфувати, але загалом він дуже гостинний, з гарною кавою, харчуванням. У нього легко потрапити з багатьох місць. Взагалі розташування міста у поєднанні саме з такою річкою посередині дуже привабливе. Спрацювати можуть фестивалі, через які варто популяризувати місто, заходи іншого типу – різні акції, марафони, перегони тощо. Треба краще представляти Ужгород у цифрових медіа, показувати його можливості. Звичайно, якщо пункти пропуску на кордонах будуть працювати швидше, буде легше дістатися до Ужгорода. 30-40 кілометрів навколо Ужгорода не мають центрів тяжіння. Словаки їдуть на Закарпаття не тому, що тут дешевше, а тому, що ви до них ближче, ніж Кошице. Ужгород настільки близько до всього у Європі, що коли подивитися на мапу без кордонів, звернути увагу на розташування Ужгорода в Україні, то це місто виявляється в центрі всього, в центрі Європи. Якби кордони раптом зникли, то Ужгород би вибухнув зсередини як туристичне місто. Я трохи порівнюю Ужгород з Ярославом у Польщі. У середньовіччі це було друге після Франкфурта торговельне місто. Але зараз Ярослав просто вимирає через те, що кордони спрямували потоки людей і товару в інші міста. - Чи будете ви працювати з певною територією у напрямку сталого туризму? - Моє завдання – ініціювати ці процеси на рівні місць, знаходити людей-натхненників. Чим більше таких людей знайду, тим краще для сталого розвитку. У Карпатах загалом вже знайшов близько 50 таких осіб. Найкраще, коли буде одна така людина на громаду. - Як ваші ідеї сприймають представники влади? - Усе складно, але не безнадійно (Усміхається. – Авт.). Є певні люди, з якими вдалося встановити відносини. Це ми говоримо про особливо позитивні випадки. - Хто передусім має починати роботу в напрямку сталого туризму на Закарпатті? - Треба підвищувати свідомість жителів, підтримувати тих, хто вже почав щось робити у напрямку сталого розвитку. Наталія Толочко Джерело: prozak.info