Легенди про святого Мартина: як уродженець Угорщини і єпископ у Франції став покровителем Мукачева

Більш як два роки на центральній площі Мукачева височіє пам’ятник святому Мартину, однак дотепер є містяни, які не знають, хто цей чоловік на коні. Мартина Турського вважають святим покровителем бідняків, біженців, пастухів, виноробів і мірошників та засновником капеланства. За григоріанським календарем його пам’ять відзначають 11 листопада.

На межі язичництва і християнства

Святого Мартина називають Милостивим, але ось парадокс: ім’я Мартин походить від імені Марса, римського бога війни. Мартин Турський народився не в Турі, а в римській провінції Паннонії у колонії Саварія (тепер місто Сомбатгей на заході Угорщини). Роки народження святого у різних джерелах розходяться – від  310 до 336. Його батько був трибуном римської армії і, ясна річ, язичником. Він вірно служив своєму войовничому ідолу і хотів, щоб син пішов його стежкою, тим паче що у Римській імперії діяв едикт, який передбачав військову кар’єру для дітей римських офіцерів. Вже у 15 років Мартин приніс військову присягу.

Втім, ще юнаком він таємно почав відвідувати християнський храм у Павії, куди перевели його батька, і став готуватися до таїнства хрещення. Вступивши у військо, він відправився нести службу до Галлії (теперішня Франція). Там, за легендою, і сталася подія, котра змусила Мартіна переосмислити своє життєве покликання.

Якось холодної пори солдат побачив під міськими воротами напівголого жебрака. Бідолашний дрижав, і Мартин, змилосердившись, відрубав мечем половину свого форменого плаща і прикрив ним жебрака. Розповідають, що товариші по службі насміхалися з нього за цей вчинок. Крім того, Мартина могли покарати за псування казенного майна.

Однак наступної ночі воїн побачив уві сні Ісуса, загорнутого у ту саму половину плаща. Мартин зрозумів, що зробивши добро для нещасного бідняка, він зробив добро для самого Христа. Під впливом цього видіння 18-річний Мартин прийняв хрещення, однак військову службу покинув не одразу – його вмовили залишитися. Втім, навіть лишаючись солдатом, він вів скромне життя, віддавав більшу частину платні бідним і, маючи офіцерський чин, сам виконував быльшысть роботи замість свого слуги.

Звільнившись з війська у 336 році (за іншою версією, у 356), Мартин відвідав батьківщину – Паннонію, де навернув у християнство свою матір. Згодом майбутній святий відправився на острів неподалік Генуї, щоб стати відлюдником, і прийняв духовний сан. 

До Галлії, на місце своєї колишньої служби, Мартин повернувся уже в якості місіонера і заклав там абатства у містечках Лігуже та Мармутьє. Кількадесят учнів Мартина пізніше зробилися єпископами по всій Європі. Сам він став засновником французького чернецтва і успішно навертав галлів з язичництва у християнство.

Гуси Мартина

Легенда твердить, ніби до того, що Мартин став єпископом Тура, доклала зусиль… домашня птиця. Віруючі хотіли бачити Мартина єпископом, та він вважав себе не гідним високого сану, і, за переказами, навіть заховався від послів у гусятнику. Проте птахи видали його сховок гучним ґелґотінням. Так Мартина знайшли, і він змушений був погодитись на єпископство.

Цю легендарну подію і відтворюють під час «пошуків святого Мартина» з ліхтариками. Такі процесії, де діти йдуть з власноруч виготовленими ліхтариками у руках, а очолює колону вершник у плащі, організовують, наприклад, у Німеччині. Їх стали проводити і в Мукачеві, але в Німеччині, як пишуть свідки, є ще й звичай у день Мартина дарувати дітям подарунки, до якого долучаються і приватні оселі, і кафе та магазини. Дітлашня радо їх обходить, збираючи солодощі. Це згадка про те, що святий Мартин любив роздавати милостиню. Крім того, і діти, й дорослі на свято пригощаються гусятиною.

За іншою версією, традиція запікати гусей у Мартинів день з’явилася, бо під час однієї з проповідей святого гуси підняли такий страшенний шум, що він попросив зробити з них печеню. У кожному разі, в Західній Європі запечений гусак – неодмінний атрибут дня святого Мартина. І тому гусака, якого мали запекти з яблуками у казці Сельми Лагерлеф, теж звали Мартин. 

Улюблений патрон

Вважається, що Мартин Турський був першим святим Західної церкви, який не загинув мученицькою смертю – він помер під час однієї з місійних подорожей. Переказують, що в день його відходу до вічності єпископу Кельна святому Северину з’явився ангел, який  сповістив про цю подію. Через кілька днів звістка про неї дійшла вже через людей. 11 листопада 397 (або 400-го) року на похорон Мартина Турського зібралися численні монахи і юрба жителів Тура, які прийшли попрощатися з улюбленим єпископом. Невдовзі після смерті його стали вшановувати як святого. Приблизно у 470-тих над його могилою звели базиліку.

Оскільки Мартин жив ще до Великої схизми, його шанують і католики, і православні, і навіть – опосередковано – протестанти (Мартін Лютер народився напередодні дня святого Мартина і був хрещений у цей день). Однак саме в католицьких країнах культ святого Мартина набув найбільшого розмаху. У Західній Європі день його пам’яті зробився великим народним святом – настільки імпонував людям образ Мартина Милостивого. Свою роль зіграло, напевно, і те, що Мартинів день припадає на завершення сільськогосподарських робіт і передує Різдвяному посту – час, коли люди були вже вільні від праці і ще могли гучно святкувати.

Мартина можна назвати пан’європейським святим. У одному лише Кельнському архієпископстві святому Мартину присвятили більше храмів, ніж Діві Марії і апостолу Петру. Вся Франція вважає його своїм покровителем. В Угорщині Мартин Турський також був шанований – врешті-решт, на цій землі він народився. У країні багато присвячених йому храмів, а почитання Мартина почалося ще за князя Гейзи та першого короля Іштвана Святого.

До речі, за переказами, місце його народження розташоване на місці північної бічної каплиці церкви святого Мартина в Сомбатгеї. Над входом до каплиці є напис: HIC NATUS EST S[anctus] MARTINUS, тобто «тут народився святий Мартин». Там зберігаються частички мощів святого.

На тлі цього не дивно, що культ Мартина дійшов до східних комітатів Угорщини, і римо-католицька парафія Мункача обрала покровителем саме цього святого. Крім того, на територію теперішнього Закарпаття переселялись і німецькі колоністи, для яких Мартин Турський був одним з найулюбленіших святих. 

У 1376 році королева Угорщини і Польщі Єлизавета дала місту грамоту, у якій ішлося:

«Керуючись благоприхильністю і здійснюючи королівську милість, даємо право на тривале користування печаткою із зображенням блаженного Мартина, покровителя нашої парафіяльної церкви в цьому містечку».

На печатці XVI століття, яка дійшла до наших часів, був зображений святий Мартин у єпископській митрі. Пізніше він з’явився на гербі міста, уже в образі вершника, який ділиться своїм плащем. Ця сцена відтворена і на запрестольній іконі в сучасному соборі святого Мартина. 

До речі, найстарішою сакральною спорудою, яка вціліла на цьому місці, є каплиця, побудована приблизно у XIII - XIV ст. Зараз це окрема капличка, котра була освячена на честь святого Йосипа у 1930 році, однак раніше вона слугувала вівтарною частиною готичного костелу – вірогідно, тієї самої парафіяльної церкви, про яку згадувала королева. На початку XX століття стару церкву знесли через аварійний стан, а поряд збудували нову. До неї перенесли й образ святого Мартина, який у 1800 році подарував старій церкві Ервін Шенборн і який намалювали на замовлення аж у Відні. 

Вшанування святого Мартина в Мукачеві пройшло крізь століття, тому було б надто поверхневим підходом трактувати відродження урочистостей на його честь винятково як «свято ліхтариків». Це частина загальноєвропейської духовної спадщини, і мукачівської також.

підготувала Христина Шепа,

для ПЕРШИЙ.com.ua