Як живеться ромам в інтернаті (фото)

Це Анатолій, він ром. Все своє свідоме життя, з самого дитинства, він живе у різних інтернатах, майже 45 років. Він вміє штукатурити і класти цеглу, ремонтувати і робити різну підсобну роботу - все це Анатолій робить в інтернаті. Дуже хоче мати свої особисті будівельні інструменти. А ще у нього є робота в інтернаті – в'язати віники. Анатолій дуже пишається цим, хвалиться своїми виробами, радіє, що може заробляти гроші. Проте соціальна ізольованість не дає чоловіку зрозуміти, що адміністрація установи дурить його: за 2017 рік Анатолій зробив 100 віників і заробив за це сто гривень. Один віник – одна гривня. Ти начебто і радієш, що чоловіку дають можливість займатися улюбленою справою, але, разом з тим, більше не можеш дивитися на директора інтернату. Скільки зухвальства повинно бути, щоб обдурювати хвору людину і робити вигляд, наче все в нормі. Не можу стверджувати, але не здивуюся, якщо за віники Анатолію платять з його ж пенсії. В інтернаті він вже назавжди, тобто до кінця свого життя. На жаль, поза межами закладу Анатолій не виживе - немає закріплених соціальних навичок і імунітету. Хоча міг би жити у соціумі, перебуваючи під постійним амбулаторним наглядом лікаря-психіатра. Державою створені умови, коли в інтернаті людина прив’язується до ліжко-місця. Це зручно, бо завжди є фінансування з обласного бюджету. Тому працівникам закладу немає ніякого сенсу займатись соціальною реабілітацією або переглядом діагнозу підопічних в таких закладах. На сьогодні система інтернатів це страшне зло, які залишились нам з радянських часів. В тому вигляді, в якому вони зараз існують - вони вбивають особистість, а підопічні виступають заручниками закладу. Пише Олег Григорьев Нагадаємо, Роми Тячівщини живуть у маленьких хатинах виховуючи по 5-11 дітей