Як кронпринц Рудольф під Мукачевом полював

Не становили винятку й австрійські Габсбурги, під тінню двоголового орла котрий наш край перебував із ХVІ ст. до 1918 року. Син цісаря Франці Йозефа – спадковий принц Рудольф – навіть видав у Відні 1881 року своєрідні мемуари-спогади з описом власних мисливських здобутків – «Деякі мисливські поїздки в Угорщину». Політично прогресивному спадкоємцю так і не довелося стати імператором: 30 січня 1889 року він за вельми таємних і по сьогодні не з’ясованих обставин (самогубство? вбивство?) загинув разом із коханкою в замку Майєрлінг у Віденському лісі. Про обставини трагедії, яка сталася тої ночі, автори намагаються дізнатися на протязі багато років. Щодо постаті кронпринца Рудольфа (1858-1889) то він з дитинства був закоханий в навколишню природу, любив Карпати, де любив полювати на ведмедів, оленів, диких кабанів. Його колекція трофеїв з різних куточків Європи вражає, вона збереглася. А ще він був фахівцем з орнітології, описав майже 100 видів пернатих. Друкував наукові та етнографічні статті в мисливських виданнях. Спогади кронпринця, закарпатські сторінки яких згодом перевидав відомий історик Тиводар Легоцький, становлять інтерес для краєзнавців. У листопаді 1879 року володар Мукачівської домінії граф Ервін фон Шенборн-Бухгейм, у власності родини котрого ця територія перебувала з 1726 року, влаштував на честь Його Високості кронпринца Рудольфа велике мисливське полювання в гірських і лісистих урочищах поблизу Латориці. Саме тоді, 21 листопада 1879 року, в околицях Мукачева, було зроблено це фото. Краєвиди нагадували знатному гостю мальовничі місця любимих з дитинства Віденського лісу. Ті, хто відвідав згаданий куточок Австрії, оцінять влучність цього спостереження коронованої особи. Учасники полювання пересувалися на лижах. Не обійшлось без пригод: розманіжені мисливці важко долали вузенькі й небезпечні карпатські стежини, намагаючись піднятися вище в гори. Рудольфу Габсбургу не відмовиш ні в точності, не в поетичності опису:

… Маленький струмок радісно дзюркоче між напівзаледенілих галявин, окремі вбогі селянські помешкання утворювали останню зупинку людської культури; густі, розлоги букові ліси сягали глибоко в долину, в прекрасні гори, що круто здіймалися, довершували пейзаж.

Від погляду кронпринца не сховалися «русинські хижі» та «напівроздягнуті діти» навколо них, але передовсім він захоплювався «величним собором» ліса. Оповідь побудована на контрасті: зубожілий край на тлі розкішної природи! Полювання видалося успішним. У місячному сяйві о пів на сьому вечора вельможна компанія повернулася до Мукачева… Історик Герман Бідерман у захоплюючий книжці «Мисливські спогади з австрійської минувшини» (Грац. 1858 р.)слушно зауважує, що знать протягом століть приїздила до угорських і слов’янських земель не тільки милуватися краєвидами, але й власне за крупною дичиною. Починаючи з епохи Марії Терезії, віденський двір активно займався впорядкуванням мисливського промислу, створює заповідники. Зокрема, на околицях села Луг, що на Рахівщині, був встановлений невеликій дерев’яний вказівник із надписом «Кузійський заповідний масив». Це мисливський рай - мальовнича природна краса, де водилися олені, косулі, дикі кабани та бурі медвежі, приваблював знатних осіб. Серед них, за переказами, був принц Євген Савойський (1663-1736) – відомий австрійський полководець. Лише йому та його гостям - належало право полювати у цих місцях. Як і у випадку з Рудольфом Габсбургом, приємно завжди поєднувалося з корисним. Але була і інша «філософія», яку виклав відомий закарпатський краєзнавець Петро Сова у своїх «мисливських» розповідях, - це любов до братів наших менших! Валерій Разгулов, Володимир Хвінгія Нагадаємо, Українські заробітчани переслали додому майже 16 мільярдів крон Читайте також:Міс Мукачево 2019: знайомтеся, фіналістки конкурсу краси (ФОТО)