Ділитися з ближнім: як шерингова економіка змінює підхід до споживання (ФОТО)

Sharing economy, або економіка спільної участі – це система, у якій люди спільно користуються товарами і послугами, безкоштовно або за невелику плату.

Концепція полягає у тому, щоб зробити використання ресурсів зручнішим, доступнішим і отримати від них більше користі.

Комуна повертається?

Приватні автівки 95% часу проводять у гаражі або на парковці. Було б краще, якби на них у цей час хтось їздив. Насправді, якби ви могли хоча б за символічну плату скористатися будь-яким авто, припаркованим поблизу, потреба у власному транспортному засобі відпала б. Приблизно так мислять ті, хто поділяє принципи sharing economy. Платформ, які забезпечують спільне користування предметами і послугами, стає дедалі більше. За прогнозами, світовий ринок спільного споживання може зрости до 335 мільярдів доларів у 2025 році. У філософії шерингової економіки є щось від комунізму. Але це дуже обмежено – вішати на все ярлики з закінченням «-ізм». Насправді ми постійно ділимося своїми речами, послугами і часом. Час від часу ви, напевно, просите сусідів погодувати своїх домашніх улюбленців, доки ви у від’їзді, позичаєте друзям святковий одяг або підвозите колег додому на своїй машині. За визначенням професора Копенгагенської школи бізнесу Аттіли Мартона, чиста шерингова економіка обходиться без матеріальних стимулів. Ви робите щось просто так, по доброті душевній, не очікуючи винагороди. Прикладом «чистого» шерингового проєкту Мартон вважає Вікіпедію. Вільна енциклопедія існує за рахунок пожертв, а добровольцям, які її наповнюють і редагують, нічого не платять. Проєкт неприбутковий, але успішний – як аргумент на користь того, що між цими поняттями не завжди можна класти знак рівності. Схоже трактування лежить в основі написання програм з відкритим вихідним кодом: кожен вільний вносити зміни і покращення. Інший тип шерингових проєктів передбачає, що послуга безкоштовна, але ви можете за неї віддячити. До таких належать файлообмінні мережі: ви скачуєте звідти те, що завантажили інші користувачі, і самі можете щось завантажити. На побутовому рівні це вписується в формулу «послуга за послугу». Комерційні проєкти, такі як Uber та Airbnb, Мартон вважає псевдошеринговими. Те, що водії Uber у багатьох країнах страйкують, вимагаючи кращої платні і соціальних гарантій, показує, що від філософії спільності до чистого капіталізму – один крок. Тут вже мало залишається від добровільної взаємовиручки. Але часто вважають, що такого роду сервіси також належать до шерингових, тому що відповідають засадничому принципу – не володіти, а користуватися. Палітра різновидів шерингу насправді дуже широка. На популярній платформі з пошуку попутників BlaBlaCar водії обирають маршрути і час поїздки самостійно, не будучи прив’язані до викликів, як таксисти Uber, а оплата визначається індивідуально, а не лічильником. Тут діє принцип peer-to-peer: рівний – рівному. BlaBlaCar не є стороною будь-яких угод і домовленостей, які можуть виникати між учасниками платформи. Таким чином, платформа відмежовується від відповідальності за інциденти, які можуть трапитися у дорозі. Але шукати з її допомогою водіїв, які підвезуть вас у потрібне місце, все-таки зручніше, ніж ловити попутку біля траси.

Місце, де вам завжди раді

Народження шерингових сервісів пов’язують з поширенням мережі інтернет. Якщо у вас є щось, чим не шкода поділитися, це може знадобитися комусь іншому. Але кому? Онлайн-майданчики спростили встановлення зв’язків між мешканцями «глобального села». Одним із найбільш ранніх шерингових проєктів був Couchsurfing. У чотирнадцятимільйонній спільноті каучсерферів можна було знайти у будь-якому куточку світу господарів, готових прихистити вас у своєму помешканні безкоштовно. Платформа давала можливість не тільки зекономити на розміщенні (що було основною принадою), але й знайти нових друзів та зануритися у незнайомі культури, зсередини побачивши місцевий побут і стиль життя.

Фото: Norbert Figueroa

Каучсерфінг набув популярності передусім серед молоді, відкритої і схильної до авантюр. Згодом більш прагматичні особистості збагнули, що здебільшого господарі не проти  заробити грошей на своїй гостинності, і запустили платного двійника каучсерфінгу – Airbnb. Спільноти, засновані на взаємодопомозі, можуть бути привабливими, але з розростанням подібних мереж в них виникає все більше проблем. На думку антропологів, кількість людей, з якими може підтримувати активні соціальні зв’язки середньостатистичний індивід, обмежена в середньому 150 особами. Цим людям ви можете довіряти і будете готові дозволити їм переночувати у себе або взяти їх з собою у дорогу, якщо доведеться. Але ви не можете бути впевненими, наскільки чесні наміри незнайомця. На шерингових майданчиках чи не єдине, на що можна покладатися – це рейтинги та відгуки інших учасників спільноти. Платформи докладають зусиль для саморегуляції, але не можуть гарантувати вам безпеку. Довіра в цій системі – основна валюта. Разом з тим, дехто радо погодився б мати доступ до ресурсів, замість того, щоб ними володіти. Можна ділити машину з іншими, щоб скоротити витрати на її обслуговування. А можна за невелику плату брати авто в оренду – на годину або на 20 хвилин, скільки треба. І те, й інше буде різновидом каршерингу. Потрібен потужний комп’ютер, щоб завершити дизайнерський проєкт? Професійна камера, щоб зняти авторське кіно? Бензопила, щоб зрізати сухе дерево? Все це можна позичити. Дехто просто не вважає за потрібне вкладати гроші у дороге обладнання, яке не сьогодні-завтра застаріє, а віддає перевагу прокату. У Японії можна взяти напрокат навіть… сім’ю. Завести власну таки не у всіх виходить. Краудфандингові платформи також можна назвати частиною шерингової економіки. Як у старій приказці: з миру по нитці – голому сорочка. Іспанські фермери винайшли краудфармінг – для замовників висаджують дерево, вони платять за його догляд, а потім забирають плоди. Віддалене, але все-таки повернення до землі.

Пандемія і емпатія

Наші пращури мали чіткий життєвий план: збудувати дім, посадити дерево і народити дитину. Шеринг його нівелює. Для цифрових поколінь  власність перестала бути метою. Вони більше цінують враження, а не самі речі, і вкладатимуть радше у новий цікавий досвід, ніж у будівництво. Шерингові сервіси дають змогу змінювати будинки стільки разів, скільки захочеться, і за бажання навіть дерево посадять замість вас. Молоді люди зорієнтовані на сталий розвиток, і спільне споживання для них є способом протидії надспоживанню і перевиробництву, які були нормою для попередніх поколінь – в кожному разі, на Заході. У Китаї шеринг швидко став мейнстрімом, адже його принципи резонують з державною ідеологією. Там відкрились сервіси, де можна позичити такі дрібниці, як м’яч чи парасолька. Ну і, звісно, велосипеди або скутери. Пропозицій стало настільки багато, що з’явилися кладовища непотрібних велосипедів, і перевантаженій галузі довелося натиснути на гальма. Безкінечний ріст несумісний зі сталим розвитком.

Фото: Andy Zwikel

«Чистим» шеринговим проєктам, у яких більше доброти, ніж економіки, виживати важко. Couchsurfing не втримався на самих пожертвах і був проданий приватним інвесторам. Спільнота залишалася безкоштовною, доки не грянула коронакриза. З травня 2020 року платформа просить у користувачів невеликий, але обов’язковий внесок. «Ми скоротили розмір нашої команди, зменшили платню, розірвали або переглянули всі контракти, позбулися фізичного офісного простору (ми тепер на 100% віддалена робоча сила), і подали заявку на кошти допомоги з COVID-19, яку забезпечує уряд Сполучених Штатів», – йдеться на вебсторінці проєкту. Тимчасове розміщення – одна із сфер, на яку пандемія вплинула найбільше. Обмеження мали б вдарити і по глобальній системі довіри, яку намагалися вибудувати шерингові сервіси. Але вийшло навпаки. Коли в Україні зупинився громадський транспорт, BlaBlaCar став порятунком для тих, хто мав їхати у іншу область. Airbnb вимагає від господарів посиленої дезінфекції приміщень і безкоштовно  відкрив свої помешкання для медиків. Шерингові сервіси, як і всі інші, адаптуються, щоб залишитися на плаву, але продовжують розвиватися. У дійсності, ніщо так не каталізує взаємопоміч, як спільні проблеми. Принцип ділитися з ближнім зашитий у найбільш базових суспільних взаємодіях. Можливо, ви почуваєтеся більш впевнено, думаючи, що ваше належить тільки вам. Проте, якщо замислитися, все, чим ми, як здається, володіємо, у нас лише в тимчасовому користуванні.

підготувала Христина Шепа,

для ПЕРШИЙ.com.ua

Читайте також: Через рішення КС, в Європі заговорили про призупинення безвізу Будьте в курсі з “ПЕРШИЙ.com.ua” – приєднуйся до наших каналів у Telegram та Viber, а також підписуйся на сторінку в Instagram